Кадриль шаснув з-під пояса до крісла Ейнори і наставив вухо. Те, що потихеньку розповіла лялька, було таке несподіване і таке важливе справді, життєво важливе! — що мордочка у начальника ставала дедалі похмуріша й похмуріша і він уже не смикав, а скуб свого вуса, наче хотів його вирвати зовсім!
— ...це і все, що я намацала в кабіні пілота, — кінчила Ейнора, розповівши перед тим про те, як її ніс пілот на плечах і вона наткнулася на його сховану здорову руку.
Кінчивши розмову, вона зітхнула: нарешті звільнилася від тягаря таємниці! Хоч таємниці своїх очей вона не видала: відчувала, що ще не час.
Від почутого у зайчика просто перехопило подих! Скоріше не від однієї вісті, а від двох: про здорову руку пілота, заховану в комбінезоні, і про страшну річ у його кабіні. Хто знає, який підступ готує їм той в окулярах, той в рукавицях і шоломі підозрілий тип!.. Коли б подібні новини Кадриль почув раніше — він підскочив би, наче сів на жарину, ввірвався б у кабіну пілота, схопив би його за груди і зажадав би негайно все пояснити!.. Ще й шолом з нього зідрав би, окуляри розтрощив би, комбінезон розпанахав би... А тепер? Тепер він з терпінням літньої людини вислухав усе до кінця, помовчав, задав кілька запитань, покосився на двері кабіни і прошепотів:
— Дякую вам за пильність. І я попросив би... вірніше, наказав би нікому ані слова!
— Мовчала до цього часу, зможу помовчати й надалі, — відповіла Ейнора.
Ці слова почув Твінас, але вдав, що не чув, лише сумно опустив очиці на свою розтоптану танку. На серці зробилося так порожньо, наче хтось замість серця поклав йому якого пухиря. Товстун зрозумів, що Ейнора розказала Кадрилю ту головоломку, яку збиралася довірити йому, але чомусь передумала. "Напевне, вона зневірилася в мені, — мучився товстун, — напевне, вона зрозуміла, що це я вкрав рукавичку, і тепер зневажає мене, адже я не міг зізнатися і мовчав, коли Легарія називала її злодійкою. Я не лише кривий, товстий, але й непорядний, і краще було б мені залишитися в тій купі сміття, там моє місце..." Від таких гнітючих думок голова його низько схилилася, дзьоб опустився до самої танки, і товстун задрімав.
Кадриль тим часом повернувся в кріслі й заліз під пояс, де згоряв від цікавості Китичка.
— Друже, — штовхнув він у бік Кадриля, — що трапилося?
— Ейнора турбується за свою забиту потилицю, — викручуючись, відповів зайчик.
— Знаю, — тихіше заговорив песик, — ти не можеш мені сказати. Кожний справжній начальник має таємниці, які недозволено відкривати іншим.
Кадриль мовчки кивнув головою і задумався. На його плечі ліг тягар відповідальності. І який тягар! "Якщо й надалі я буду під гнітом, як сир у ворочку, — мовив він сам до себе, — якщо й надалі так триватиме, то... як плигну!" Та куди він плигне — навіть сам не знав, а як по правді, то він і не збирався плигати. Бути начальником не лише відповідально, але й дуже цікаво! Тільки встигай вухом крутити!.. Ось із кабіни пілота пролунали слова:
— Начальнику Кадриль, прошу негайно зайти до мене в кабіну!