Ще один поєдинок

У двері корабля просунувся кінець вуса Кадриля.

— То ти... повернувся? — страх здивувалася Легарія.

— Повернувся! — виставив уперед груди Кадриль. — Цього ще бракувало, щоб не повернувся. Бачила, як воно було? А я вирвався і повернувся, от!

Він анітрохи не сумнівався, що начальниця похвалить його, що нарешті всі почують про його героїчний подвиг!

— А де моя сумка? — запитала Легарія.

— Сумка... — обвис у Кадриля вус. — Сумка...

— Адже я тобі ясно сказала, щоб ти відніс мою сумку на корабель. Де ти її дів? — підвищила голос начальниця.

Тут обвисло у Кадриля й вухо.

— Сумку... проковтнув, — промимрив зайчик.

— Хто проковтнув? Що це ти видумуєш?

— Проковтнув робот, технічний інспектор, адже ви самі бачили.

Всі здивовано слухали, а Твінас дорікнув:

— Чому ж ти до цього часу мовчав?

— А він і не мовчав, — утрутився в розмову Китичка. — Мій друг весь час поривався щось розповісти, але щоразу що-небудь ставало на перешкоді. Хай хоч зараз ніхто йому не заважає все як слід розказати.

— Половину всього з сумки викинув ще тоді, як під ялинкою в неї вліз. А тепер зовсім загубив, усю-усю мою сумку... десь запропастив навіки...

Легарія почала ревти, і всі скупчилися біля відчинених дверцят "Срібної шишки", бо ще ніхто до цього часу не бачив, як плаче начальниця. Вона витирала сльози кінчиком накидки, і Китичка спіднизу побачив, що у неї під накидку засунута якась дивна річ.

— Сумку проковтнув робот, — повторив Кадриль.

— Про якого робота ти мелеш? — чмихаючи носом, запитала Легарія. — Може, ти говориш про гнома із хатини сторожа? Але який з нього робот!

У Кадриля аж дух перехопило від обурення: яка ж начальниця підступна!

— Оце так так! — вигукнув. — Ви ж самі того робота бачили, це ж ваші очі від жаху стали такі великі, як покришки для горшків!

— Кадрилю, — сумним, плаксивим голосом сказала начальниця. — Ми всі знаємо, який ти гарячка і яка хаотична твоя уява. Бачиш сам, що ніхто в твої байки про якогось робота не вірить. Треба не лише тверезого розуму не мати, а й ніякого, щоб повірити у твоє базікання. Кажи прямо, де ти подів мою сумку?

— Засунув у вухо, — похмуро відрубав Кадриль і обернувся до неї спиною. Він чудово розумів, чому начальниця вдається до брехні: боялася, щоб не дізналися про повну сумку ручок, яких вона накрала і тим ледве не занапастила Кадриля.

— А все-таки, що ж було насправді? — витяг з рота люльку сищик, відчувши у поведінці Легарії щось підозріле.

— Що таке? — зціпив лапи Кадриль. — Ну, ця планета — неначе телевізор... але такий телевізор, що коли він показує ліс, то ти можеш по тому лісі ходити, ніби по справжньому, навіть... навіть на тебе може напасти вовк.

— Планета — телевізор? — повторив Китичка і новими очима подивився навкруги. — То ось чому скрізь так сірувато й плоско.

— Хай йому сто лих! Тьху! — досадливо сплюнув сищик, і ніхто не зрозумів чому.

— Понад цією лінією, — показав лапою Кадриль, — натикано маленьких ручок, а начальниця безсовісно повидирала їх і напхала в свою сумку...

— Заткнися, наклепнику! — гримнула Легарія і підскочила, наче вжалена: — Не лізь!

Та було вже пізно: пришкутильгавши, Китичка витяг у неї з-під накидки ручку.

— Оце тобі, знову! — схвильовано сплеснув лапами Кадриль. — Ми можемо дочекатись ще одного інспектора!..

— Так, — підтвердив пілот, — виколупана ручка може притягти його, як магніт.

— Пробачте, — сказав Китичка, — але попрошу всіх помовчати.

Всі замовкли, а Китичка притулив вухо до землі й став прислухатися.

— Чую дуже сильний гул, — сказав він. — Немов щось наближається.

— Негайно всі в корабель! — пролунав наказ пілота. — Тривога!

Кадриль підскочив до Китички, вихопив у нього ручку, пожбурив її геть і потягнув друга східцями вгору. Легарія вже встигла їх випередити і прошмигнула всередину. Твінас, опираючись на крильця, і собі поспішав, наскільки дозволяла йому тапка. Нарешті всі зібралися всередину. Кадриль полегшено зітхнув і з верхньої сходинки обернувся, щоб глянути, чи ніщо їм не загрожує? Обернувся й отерп: туди, де лежала викинута ручка, впав знайомий сніп червонястого світла!.. Кадриль кинувся в салон, і тієї ж миті двері зачинилися...

— ...шість... п'ять... чотири... — вже рахував пілот.

— ...три... два... один! — нетерпляче рахували й пасажири.

— Вперед! — не стримавшись, вигукнув Кадриль.

"Срібна шишка" здійнялася!

— Втекли! — з задоволенням потер лапами Кадриль. — Ще б трохи — і попалися б, але втекли!

— Наказую не зчиняти паніки! — звеліла начальниця, знову беручи керівництво в свої лапи. — Ніхто не збирався на нас нападати, це ви із мухи зробили слона. Ситуація цілком нормальна...

Вона вмовкла, і очі в неї знову зробилися такі великі, як покришки для горшків: корабель почало кидати з боку на бік, тремтіли стіни, тріщала підлога, мотор хрипів і ніби захлинався. Неначе хтось схопив корабель, як горобця за хвіст, горобець тріпоче крильцями, б'ється, виривається, а втекти не має сили.

— Що ж це таке? — скрикнули всі.

— Сторож... гном казав мені... — озвалася на смерть перелякана Легарія, — казав, що коли один робот не справляється, то на його місце стає другий, набагато потужніший.

— Все ясно. — сказав Кадриль, — він усмоктує в свій шланг "Срібну шишку!"

— Сторож гном казав, — прошепотіла зблідлими зябрами Легарія, — що робот... інспектор знищує всі сторонні предмети.

— Ми — сторонній предмет! — від подиву Китичка аж рота роззявив.

Корабель усе ще намагався вирватись із невидимих обіймів; мотор ревів, як поранений тигр, стіни тряслися так, що, здавалось, от-от розсиплються в друзки, підлога тріщала й коливалася, немов під час бурі... Марні зусилля! Корабель почав крутитись, як дзига, — так крутиться, попавши у вир, скіпка, яку невблаганно тягне на дно.

Із кабіни дійшло повідомлення пілота:

— Увага! Наш корабель не в силі чинити опір притяганню. Загибель неминуча. Хто хоче, може катапультуватись, тобто зайти в кабіну "Шишечки", натиснути на синю кнопку в спинці крісла і вилетіти в отвір.

— Синю кнопку! — повторив Китичка, здивований, що минулого разу він про цю кнопку і не чув, і не бачив.

— Вилетіти? — закувікала Легарія. — Але ж тоді напевне попадеш у пащу роботові! Жах! Що ж це робиться?

— Робиться те, що ти сама наробила, — заговорила Ейнора, яка довго мовчала. — Пілоте, ми хочемо іншого начальника!

— Запізно, — відповів голос пілота Менеса. — За кілька секунд нічого не залишиться! Добровольці хай катапультують.

Його голос важко було почути із-за гулу й тріскотіння.

— Твінасе, придумайте що-небудь! — благала Ейнора, зчепивши руки.

Товстун безпорадно затряс головою, а люлька вислизнула у нього із дзьоба й упала в тапку.

Тут устав Китичка.

— Мені прийшло в голову, — хвилюючись, сказав він, — якщо того, хто буде ката... катапультуватись, утягне паща робота, то поки робот з же... жертвою буде розправлятися, "Срібна шишка" зможе вирватися!

І нічого більше не сказавши, він покульгав обмотаними лапами в кабіну "Шишечки", щоб натиснути на синю кнопку.

— В такому випадку повинна катапультуватись винуватиця нещастя Легарія! — вигукнула Ейнора.

Та Китичка вже ліз через люк у кабіну "Шишечки".

— Стій! Назад! — підскочив до нього Кадриль і за китичку хвоста потягнув його назад. — Я пригадав! Ви тільки дайте мені довгу-довгу голку або шило.

— У мене є Твінасова голка, — запропонувала Ейнора.

— Вона занадто коротка, — відмовився Кадриль.

— Прошу!

У шпарину дверей пілотової кабіни висунулось дуже довге шило. Кадриль схопив його за дерев'яну ручку і, щоб не загубити, прикрутив до лапи ниткою із таємної кишеньки.

— Братику, — вигукнув дуже схвильований Китичка, — куди ти? Що ти?

— Контакт! — тільки й вимовив Кадриль, відчиняючи двері корабля й опускаючи східці. Вилізши надвір, він зачинив двері, поліз униз, однією лапою вчепився за верхню сходинку, а другу з шилом витягнув уперед для смертельного поєдинку.

Що й казати, цей технічний інспектор був у кілька, а може, і в кілька десятків разів могутніший за того. "Срібну шишку" він усмоктував, немов пилосос жука, який чинив опір. Довга рука — труба з зяючою діркою — вже сягала нижньої частини східців, ось захопила їх і наближається до дверей, до Кадриля... Потік притягання такий сильний, що вухо зайчика вигнулося вперед, от-от відірветься і влетить у трубу. Та найгірше те, що й лапу з шилом так тягне, що він нею і поворухнути не може. Невже всьому кінець?

— Кі... кі... кіліс... — чи він сам сказав, чи почув це?

Кадриль учепився в східці обома задніми лапами, шило стиснув обома передніми лапами і, коли потягло в трубу, проколов її зсередини. Навіть очі в цю мить заплющив.

Коли Кадриль розплющив очі, все було скінчено: однорукий робот, витягнувшись на всю довжину, лежав на сірому моріжку, наче бурею звалене дерево. Червонясте світло зникло, очі-лампи потухли, щупальце сплюснулось, а "Срібна шишка" рвонула вгору, неначе пічкур, що вирвався од зажерливої щуки. Східці піднялися, і Твінас, схопивши Кадриля під пахви, втягнув переможця в корабель. Китичка в цей час притримував двері, щоб вони не відчинилися навстіж. Після цього всі швиденько повмощувались у кріслах і поприв'язувались захисними поясами, бо їх почало підіймати вгору. "Срібна шишка" знову вийшла в космічний простір...

Загрузка...