В кабіні пілота

Речі, яку Ейнора намацала і про яку розповідала, в кабіні не було — принаймні на очі вона не потрапляла, а Кадриль за кілька секунд устиг окинути поглядом усі кутки. А довше роздивлятися було небезпечно — ще накличе підозру та недовіру пілота. До того ж тут було чимало іншого, що безмежно здивувало його. У кабіні, наприклад, тебе не підіймало вгору: можна ногами міцно впиратися в підлогу й навіть танцювати польку чи кадриль!

Друге, що примусило Кадриля аж рота роззявити, була скляна стіна над пультом пілота.

— Оце-то штука! — вихопилось у нього від подиву.

Крізь скло можна було бачити весь простір, який долав їхній срібний кораблик. Різнобарвні світила й освітлені свічечками ялинкові кулі сяяли далеко й близько, а відблиски їх таємниче ряхтіли в скельцях окулярів пілота. То в тому, то в іншому кінці простору щось спалахувало і гасло: може, комети, може, метеорити, а може, дві зірки зіткнулися? Весь простір був залитий незвичайним світлом, яке нагадувало ту місячну ніч у лісі.

"І як він може знайти шлях у такій далині поміж безлічі світил?" — з шанобливим подивом поглянув на пілота Кадриль. Тепер він не дивувався, чому пілот так довго шукав Тандадрику: знайти її тут — все одно що знайти голку в копиці сіна! А може, ще важче... Та ще заплутанішим і таємничішим, ніж космічний світ, видався Кадрилю пульт пілота: скільки тут кнопок, скільки ручечок, лампочок, кришечок, дірочок, а приладів різних — великих і зовсім малесеньких!.. І скрізь намальовано літерки, стрілочки, номери, покажчики аж у очах ряботить, навіть неможливо зрозуміти, як воно все уміщається на такій невеличкій площі і як таку плутанину може оволодіти одна-однісінька рука в рукавиці?..

— Оце... — замалим не вигукнув і навіть не плеснув від здивування лапами Кадриль, але раптом він згадав про другу пілотову руку й підозріло кинув оком на порожній рукав. "А може, — промайнула у нього думка, — може, схопити за замок, потягнути — дрр! — вниз і подивитися, що воно і як?!"

Пілот наче не бачив, як у страшному нетерпінні топтався начальник. Він, спокійний і байдужий, дивився крізь величезні тріснуті скла окулярів у тому напрямку, куди летів корабель, а рука то крутне щось, то натисне на кнопку, то поверне штурвал управління. Штурвал управління кораблем був не такий, як сподівався Кадриль. Він уявляв кермо космічного корабля таким, як, скажімо, на вітрильнику піратів, а це всього лише невеличкий стержень.

— Я вас запросив.. — почав Менес.

Кадриль і не відчув, як витягнувся, немов струна, і притулив лапи до боків.

— ...запросив, — неначе усміхнувся пілот із того, як по-солдатськи виструнчився Кадриль, — щоб повідомити, що ми не на жарт заблукали.

— Я... я і не жартую, — промовив Кадриль. — Але чому ми заблукали? Чому не можемо знайти правильного шляху, коли тут он скільки всілякої апаратури?

Менес кивнув шоломом: запитання серйозне, як і належить начальникові.

— Як вам відомо, — відповів пілот, — у наш корабель поцілив метеорит. Удар метеорита зіпсував прилад, який автоматично показує напрямок. Отож ми згубили орієнтир. Для того я вас і запросив, щоб вияснити справжнє становище і довідатися, яка ваша думка з цього приводу.

— Думка? Яка думка? — здивувався начальник.

— Може, варто повернутися назад? — відповів пілот, дивлячись крізь скло.

— Повернутися? — повторив начальник. — Назад? Цього... ще бракувало...

Рій невеселих думок закружляв у нього в голові. Повернутися в холодний, похмурий ліс біля смітника? Або до дітей, які їх пошарпали, подерли, покалічили і викинули? Назад — то прощай, надіє, що вони будуть знову здорові і хоч трішечки щасливі. Назад — це знову доля обірванця і безталанного, від якого всі відцуралися. Назад — це розпрощатися зі всіма новими пригодами в подорожі, розпрощатися з обов'язками начальника...

— Я чекаю на відповідь, — сказав Менес, — і готовий повернути корабель назад. Маршрут невідомий, і недосліджений напрямок може закінчитися загибеллю. Ми й так не раз були на волосок від загибелі.

Кадриль важко проковтнув слину.

— Якщо, — сказав він, — ми згубили ор... ора... тир...

— Орієнтир, — усміхнувся пілот.

— ...якщо згубили орієнтир, то як ми знайдемо шлях назад?

Тепер пілот повернув до Кадриля не лише скельця окулярів, але обернувся з усім гвинтуватим стільцем. Запитання Кадриля було таке мудре й навіть підступне, що і з допомогою Твінасової люльки такого не придумаєш!

— Ммм... — зам'явся Менес. — Хоча орієнтир і загублено, але... ммм...

"Чого доброго, — слухаючи мемкання пілота, подумав Кадриль, — Ейнора говорила правду: він замишляє лихо!"

— Бачите, — опанувавши себе, сказав пілот, — прилади пульта зафіксували, тобто відзначили весь шлях, яким ми летіли, і допоможуть його знову віднайти.

— Хтозна, — коротко і ясно кинув зайчик, дивлячись на мигтіння світил.

— Я пролетів довгу путь і набув чималого досвіду, щоб міг щасливо повернутися і доставити всіх назад. То як, повертаємо корабель?

"Ніколи!" — замалим не вигукнув начальник, але встиг прикусити язика. Згадав "холоднокровного", згадав, що начальник відповідає за долю всіх, що він не має права згубити Китичку, Ейнору, Твінаса, нарешті, й Легарію, хоч би яка вона була, так само й пілота. Ні, вирішувати одному за всіх... Не можна поводитися так, як тобі спаде на думку, бо тоді ти нічим не будеш відрізнятися від Легарії, яка тільки й дивиться, щоб лише їй була користь, нічим не відрізниться і від Китички, який спалив усю планету... тобто її спалили іскри із "Шишечки", але й без іскор сірник виконав би свою чорну роботу!.. Тепер, ставши начальником, Кадриль почав бачити все ширше і вирішувати суворіше!

— Я, — сказав він пілотові, — повинен порадитися з усіма мандрівниками. Тільки після того скажу своє рішення.

Пілот Менес навіть тричі нагнув шолом, наче він чекав саме такої відповіді, наче мудрішої відповіді і не могло бути! Кадриль з гідністю махнув вухом і вже зібрався вийти, коли знову почув:

— Прошу вас почекати.

Пілот простягнув руку, щоб відчинити шухлядку, яких у стіні було безліч. Кадриль з величезною підозрою стежив за кожним рухом пілота: чи той не готує пастки? Чи не накине на нього стременний ремінь? Ну, ну!.. Ось рука в рукавиці виймає із відчиненої шухляди целофановий мішечок, весь всипаний золотими зірочками. Що воно буде? Кадриль непомітно трошки розстебнув таємну кишеньку. "Коли що, я його вколю, як уколов робота!" готувався зайчик.

— Прошу взяти, — простягнув йому пілот мішечок.

— Що... це? — покосився начальник і подумав: "Чого доброго, це буде оте, про що говорила Ейнора! Цього ще бракувало!"

— Тут, — пояснив пілот Менес, — ви знайдете уніформу, яку одягав колишній командир корабля, який загинув у бою з повітряними піратами.

— Який загинув... повітря... — промимрив Кадриль, нічого подібного не сподіваючись.

— Вірніше, з космічними піратами, — додав пілот. — Візьміть.

Кадриль знову з недовірою глипнув на мішечок, проте взяв його. Повагом відстебнув і витяг білий як сніг піджачок уніформи з золотими кантами, з зірками на погонах і сяючими мідними гудзиками. Знайшов він і уніформну шапку — високу, з козирком і з гербом, на якому було зображено космічний корабель під час польоту. Він навіть знайшов у мішечку плоску шкіряну сумочку з довгим шкіряним ремінчиком.

— Це називається планшетка! У неї вкладено компас, записну книжечку, кулькову ручку, ножик, крім того, схеми трас, які попросив би тримати в надзвичайній таємниці, — пояснив пілот.

— В надзвичайній таємниці, — повторив начальник і навіть оглядівся, чи ніхто не слухає.

— Уніформу я пропонував би натягти зараз, — сказав пілот, — бо тут не підіймає догори і є дзеркало.

Він крутнув одну з безлічі ручку, і перед Кадрилей постало дзеркало завбільшки з його зріст.

Кадриль, почуваючи себе трохи ніяково, почав надягати білий кітель. Тільки подумати, він якраз на нього! А шапка... уніформна шапка теж була наче на нього шита! А щоб шапка з голови не злітала, на ній була резинка, яка, оповиваючи підборіддя, тримала кашкет. Нарешті Кадриль повісив на плече планшетку так, щоб вона була спереду і коли він ітиме, легенько вдаряла його по стегну. Одягнувшись, зайчик став перед дзеркалом.

— Хай тобі дідько! — вирвався у нього зовсім новий вигук. Та він і сам здавався собі зовсім новим! Ну, просто неначе вже на Тандадриці: такий показний, величний і сильний — хоч стань і дивись на себе до самого кінця подорожі! Кадриль повернувся в один бік, повернувся в другий, смикнув за планшетку, поправив шапку, щоб була трохи набакир і вигляділа б так, наче під нею всунуте друге вухо.

— Бач як! — каже він у дзеркало, тобто сам до себе.

— Не сумніваюсь, — сказав пілот, — що ви будете варті цієї уніформи. А також і цієї штучки. — і він подав пояс, до якого було підвішено кобуру з револьвером. — Якщо напали б повітряні пірати або інші вороги, — пояснив пілот.

— Хай тільки спробують! — тупнув п'ятою Кадриль, і його відображення в дзеркалі теж тупнуло — тільки хвацькіше й величніше.

Пояс зайчик прив'язав так, що кобура з револьвером розмістилася на задньому стегні. Від надзвичайного збудження у Кадриля пашіло вухо і тіпався хвостик.

— А тепер, — байдужим голосом промовив Менес, — повертайтесь у салон і повідомте мене про офіційне рішення.

— Іду! — знову Кадриль тупнув п'ятою разом зі своїм чудовим відображенням. — Офіційне рішення, — повторив, укладаючи в свою голову нове слово, яке так пасувало до його уніформи.

— До речі, — додав пілот, — може, ви помітили в стіні салону срібну ручку?

— Так, я помітив, — кивнув козирком начальник.

— Потягніть її до себе. Там буде постійний ваш пост, пост командира корабля. — І пілот швиденько підняв до шолома руку, віддаючи честь командирові.

— Оце тобі... — Від подиву Кадриль ледь не впав на стегно з планшеткою. Але відразу гідно випростався: виявляється, що командир корабля старший за самого пілота! Виявляється, без потреби він віддав шану пілотові і бив перед ним п'яткою. Виявляється, повинно бути навпаки! Виявляється, на кораблі він найстарший!.. Ось як!

Загрузка...