Хитрощі Ейнори

Ще ніколи не тримала Ейнора голову так незалежно й високо, ще ніколи так гордо не кривила уста, як зараз, коли всі довідалися про її справжнє минуле і її ім'я Мурза Шарпачка. Ні, ні, вона ані крапельки не жалкувала, що сказала всю правду — більше того, її мучила совість, що вона не розповіла все до кінця, не розплющила очей, не показала, що вони карі... Адже якби вона це зробила, то не змогла б далі стежити за пілотом. А стежити за ним треба обов'язково, бо якщо він у годину щирого каяття не зізнався, що має дві руки, якщо й надалі напускає всім туману у вічі, значить, він має підступні заміри, і ні на яку Тандадрику вони не летять. Якщо добре придивишся, послухаєш, то зовсім неважко помітити, яка підозріла його поведінка. Хоча б та його кабіна... Він пильнує двері як зіницю ока, навіть коли виходить на хвилину, то неодмінно замикає їх, а всередину нікогісінько не впустить. А якщо кабіну треба так охороняти від стороннього ока — значить, там повинно бути щось надзвичайно важливе, і те щось допомогло б розгадати таємницю однорукого. Чого б їй не коштувало, вона викриє справжнє обличчя пілота — навіть коли б довелося пожертвувати своїм життям!.. Після того, як Китичка хотів себе спалити, щоб спокутувати свою провину за загибель планети, після того, як Кадриль стільки разів ризикував життям, щоб врятувати від загибелі товаришів по мандрівці, після того, як кривий товстун Твінас ще більше себе принизив, аби не принизили її, Ейнору, — після всього цього серце у ляльки пройнялося досі незнаною турботою про їхню долю. Тому, гордо тримаючи голову, Ейнора, проте, виношувала план, як проникнути у фортецю пілота й досконало її обдивитися!..

— Я хотів би вам запропонувати допомогу, коли ви будете висаджуватися, — перервав її думки басок Твінаса.

— Дякую, я відчуваю себе стомленою і посиджу тут, — відповіла Ейнора.

Чи їй здалося, чи й справді Твінас зітхнув полегшено і швиденько один собі пошльопав? Невже після того, як вона зізналася, що її викинули і що вона називається Мурза Шарпачка, він збайдужів до неї і більше не хоче бути поруч з нею?

А мандрівники жваво подалися вниз. Першою крокувала Легарія, тримаючи поперед себе за ручку свою сумку; після того, як пропав речовий доказ, тобто друга рукавичка Ейнори, вона вирішила, що залишити сумку в кораблі занадто ризиковане. Слідом за нею йшов Кадриль, однією лапою обнявши Китичку: песик уже не мучився своєю провиною, тому швидко почав видужувати. Останнім злазив Твінас, цього разу він був якось дивно неспокійний, метушливий; він так поспішав якнайшвидше стягти зі східців свою розбухлу тапку, неначе за ним гналося не менше десятка бульдогів Гогів!..

Отож у пасажирському салоні залишилася одна Ейнора. Вона продовжувала сидіти, ледь нагнувшись уперед, і прислухалась до найтихішого шарудіння в кабіні пілота. А він, ніби навмисне, затримувався в кабіні довго, як ніколи: видно, регулював бортові системи. Або, може, готував для них усіх пастку — хто ж його знає?.. А якщо... якщо він зовсім із кабіни не вийде, тоді що? Тоді хитрий план Ейнори закінчиться нічим, а потім може буде вже запізно що-небудь зробити... Ні, ні, чого б їй не коштувало, вона повинна виманити пілота із кабіни так, щоб він, вийшовши, не замкнув двері.

Ейнора потихеньку відстебнула захисний пояс, ледь розплющила очі і підкралася до надвірних дверей, де, вона знала, є кнопка, щоб підняти східці. Вона натиснула, і східці майже нечутно втяглися назад у корабель; потім вона зачинила двері, розмахнувшись, з усієї сили бахнула кулачком у двері і впала на підлогу, закричавши пронизливим голосом:

— Ай!.. Рятуйте!.. Швидше!.. Ай!..

Лежачи на підлозі, вона прислухалася: ось прочинились двері в кабіні, зашелестів комбінезон — видно, йдучи до неї, пілот ховав свою здорову руку під порожній рукав; кроки наближалися, ось тут...

— Що? Що трапилося? — питає не зовсім спокійним голосом пілот, а рукою в рукавичці стискує їй долоню.

— Голова... — застогнала Ейнора. — Ішла, не бачила, вдарилась об двері... мабуть, розкололася пополам... ай...

— Я принесу мазь, — повернувся до дверей у кабіну пілот.

— Ні! — вчепилася йому за рукав Ейнора. — Мені повітря!.. Повітря... винесіть мене надвір... я задихаюся... ай...

Він хоче обхопити її і завдати собі на плечі, але Ейнора відсахнулася:

— Не торкайтеся, мені болить... голова... ідіть першим... ай!.. Я сама...

Вона насилу встає, тримаючись за рукав пілота, а він прямує до дверей, відчиняє і, не підозрюючи, що немає східців, піднімає ногу, щоб ступити надвір...

Ейнора швидко відпускає його рукав і слухає, як він провалюється вниз, як торохнув шолом, падаючи на землю, як охнув Китичка, як... та треба швидше, швидше! Ейнора розплющила очі, цього разу не турбуючись про їх колір, і швидко пішла у вузенький коридорчик, обіч якого біліють дверцята.

Так, вони не замкнені, і Ейнора, легенько штовхнувши їх, відчиняє. З розширеними від хвилювання очима, з тремтячим серцем, Ейнора нарешті ступає в кабіну пілота...

Загрузка...