На пелюстці квітки

Мандрівники не могли натішитися такою приємною передишкою після стомлюючої подорожі і страшної катастрофи.

Влаштувавшись на пелюстці, мов на м'якому килимі, вони знічев'я роздивлялися навколо, п'яніючи від різноманітних приємних запахів.

— А що коли б спробувати перестрибнути на пелюстку іншої квітки, запропонував Кадриль, зовсім уже зігрівшись і оговтавшись; устигла висохнути і калюжка біля нього.

— Ніяких стрибків на інші пелюстки! — заборонила начальниця. — Пілот ясно сказав: "Будьте готові будь-якої миті повернутися на корабель!"

— Тоді, — не вгамовувався Кадриль, — я хоч одним оком униз погляну.

Він пострибав на край пелюстки, а Китичка поволі посунув слідом за ним.

— Гляди не впади, — стурбовано попередив друга песик. — Дозволь, я тебе потримаю за ноги. — І він ліг на задні зайчикові ноги, а той спустив голову вниз.

— Щось зеленувате... може, рожеве... може, сірувате... — уважно придивляючись, розповідав Кадриль. — Немов імла... немов сутінки... і не зрозумієш.

— І не треба, — відтяг його од краю песик. — Ще голова запаморочиться, гуркнеш — і поминай як звали.

— А може, там унизу дуже м'який мох, звідки ти знаєш? — заперечував Кадриль.

— Ця зупинка мені подобається, — заявила Легарія. — Тут створені всі умови, щоб корабель м'яко сів, а пасажири культурно відпочили.

— І годину чи дві подрімали, — сонним голосом відізвався товстун Твінас, вигідно розвалившись.

— Справжні джентльмени не дрімають, а... аааа! — Тут жаба так позіхнула, що її бородавка замалим вуха не зачепила.

А двоє непосид — Кадриль і Китичка — встигли перебігти на іншу пелюстку тієї самої квітки і тут знайшли собі гру: від краю пелюстки наче з гори котилися до середини цвіту, де, немов частокіл, стирчали маточки цілий гайок маточок. Друзі змагалися: хто першим докотиться до маточок. Вах! Пух! Стукалися один за одним об стебельця маточок, поки одне стебельце маточки не витримало удару, зігнулося і переломилося навпіл.

— Корабель відремонтований, — пролунав голос пілота Менеса. Він уже встиг спуститися вниз і вдихнути свіжого повітря. Легенький вітерець ледь-ледь метляв порожній рукав його комбінезона. — Начальнице Легарія, квапте всіх у путь.

— Наказую!.. — прокричала жаба.

Тільки і встигла це вимовити.

Загрузка...