Нести було важко: ноги грузнуть у снігу, а тут ще ледве тримаєш і ноша пручається. Часом ляльці вдавалося вирватися, тоді вона падала в сніг і починала зариватися в глибину, наче кріт. Потрібне було неабияке терпіння, щоб приятелі змогли знову схопити її і закинути за спину.
— Важко несете, — промовив незнайомий голос.
Песик і зайчик здивовано повернулись: недалечко стояв, наче із землі виріс, хтось у комбінезоні, шоломі і здоровенних темних окулярах.
— До... добрий вечір, — першим схаменувся песик.
— Щира правда, добрий вечір, — трошки глузливо привітався незнайомий і, більше нічого не кажучи, схопив ляльку за поперек. Нести стало легше, і досить швидко вся четвірка добралася до вогнища.
— От і причимчикували, — бадьоро сказав зайчик.
— З гостею і гостем, — додав песик.
— Все ясно, — сказав анітрошки не здивований пінгвін, копаючи тріскою сніг навколо вгрузлого кубика.
— Гостю, — розпорядився зайчик, — посадимо в шапку.
— Ох, — забідкалася жаба, — я ще не зігрілася, а вона вся в снігу і холодна як крижина!
— Тому вона й повинна зігрітися, — суворо мовив зайчик. — Геть із моєї шапки.
— Фе, зовсім не по-джентльменськи, — з відразою сказала жаба й поплигала до своєї сумки, сподіваючись, що хоч шарфика у неї не відберуть. Та зайчик, ні слова не мовлячи, відмотав більше як половину й укрив ляльку. Песик докинув у вогнище оберемок хмизу, і полум'я затріщало й вистрілило іскорками. Потім песик приволік до вогнища кілька товстих палиць, щоб було на чому сісти. Усі повмощувались, як кому зручніше. Останнім сів незнайомий і крізь непрозорі скельця окулярів загадково вдивлявся в палахкотливе вогнище. Щойно зараз усі помітили, що один рукав його комбінезона порожній, тільки-но незнайомий поворухнеться, як рукав так і метляється, наче маятник у зіпсованому годиннику.
— Цікаво, — занепокоїлась жаба, — чи ще багато сюди присуне з тієї купи?
— Більше нікого, — відповів пінгвін, посмоктуючи свою люлечку.
— Звідки ти знаєш? — не повірила йому жаба.
— Пілот, — тільки й вимовив пінгвін, вказуючи на незнайомого.
— Хто пілот? — не зрозуміла жаба.
— Пілот літака, як і капітан корабля, покидає місце аварії останнім, лише після того, коли всіх інших буде врятовано, — пояснив товстун.
— А звідки ви знаєте, що він пілот? — здивовано запитав песик.
— Шолом, — тільки і сказав пінгвін.
— І як це мені в голову не прийшло! — знову вдався в жаль песик.