У зарослому домі

Тут панувала безпросвітна темрява і тільки тукання лунало дедалі гучніше. Потроху очі зайчика призвичаїлись до темряви, яку ледь-ледь розріджував пучок зеленого світла, що проникав крізь шпарину. Від страху серце Кадриля опинилося аж у лапках, здавалося, от-от хтось схопить його за горло і тоді кінець. Ступнувши вбік, він зачепився за якусь дошку і впав на коліна. Пошаривши по підлозі, зайчик знайшов довгу кочергу. Він відстебнув таємну кишеньку, витяг звідти коробочку і, чиркнувши сірником, підпалив кінець кочерги. Вийшов непоганий смолоскип, яким можна було присвітити... "Так, так, — подумав зайчик, роздивляючись навкруги, — тут справді колись було житло, але дуже давно, і дуже раптово його покинули". На столі ще стояла чашечка з ложечкою, лежала розгорнута книга, в кутку стояв телевізор, навпроти нього — крісло... Всі речі були вкриті товстим шаром пилу і цвіллю. Та, одначе, що ж це тукає? Смолоскип освітив одну стіну, вся вона була увішана ножицями — найбільше садовими. Вони були так з'їдені іржею, що навіть від легенького поруху повітря з них сипався немов пісок, і на підлозі горбилося кілька купок іржі... Потім смолоскип висвітив з темряви маленький столик; на ньому посередині стояла кришталева ваза з квітами, такими сухими, що від них лишилися самі стирчаки. Кадриль дивився на них, і його охоплював жах: може, і його товаришів будуть тримати у вазі до тих пір, поки від них залишиться порох та пліснява? Біля вази на столику лежав клубок зотлілих ниток і спиці... Ні, поки ще нічого не трапилось такого, треба якнайшвидше звільнити своїх товаришів. Дивлячись на поіржавілі ножиці й зотлілі нитки, він щось-таки придумав. А згодом почав вимальовуватись і весь план визволення. Тільки треба подати своїм товаришам знак, що він недалеко від них, хай вони приготуються...

Загрузка...