Змучений лихими передчуттями, очікуючи повернення пілота, Кадриль ніяк не міг устояти на місці і все топтався, наче попав на розпечене залізо. То він сяде, то встане, то вухо почухає, то смикне за вуса і все мучиться здогадами, яке ж покарання призначить йот другові суворий пілот Менес.
— Якщо, — мурмотів собі під носа, — якщо пілот надумав залишити друга на цій планеті, я... я ні на що не подивлюсь, я нападу на нього і хоч розіб'ю йому друге скельце в окулярах!
Не менше від зайчика чекала пілота й Легарія. Чекаючи, вона подумки повторяла промову, яку виголосить, коли всі зберуться в кораблі: "Вельмишановний пілоте Менес! Шановні колеги мандрівники! Мені, як начальниці, випадає святий обов'язок демаскувати одну пасажирку, котра, як бачите, носить одну рукавичку і прикидається скривдженою овечкою та ще й принцесою. А тим часом, шановний пілоте і колеги мандрівники, оця невинна овечка щойно організувала пограбування моєї сумки і вкрала речовий доказ, бо ця злодійка з довгими пальцями..."
Не передчуваючи, що на неї чекає, Ейнора сиділа, підперши рукою щоку, й про щось думала. Зате Твінасові очиці раз у раз поглядали то на щелепи Легарії, які безупинно рухалися, то на Ейнорину ручку в рукавичці проникливий сищик, мабуть, щось запримітив.
— Прошу всіх встати! — порушив тишу виразний голос пілота Менеса.
Лише зараз мандрівники побачили, що він стоїть у дверях.
Усі встали. В цей час у стіні відчинився люк, крізь нього із "Шишечки" виліз Китичка з обв'язаними лапами і теж став, тримаючись за бильце свого крісла.
Кадриль напружився, як струна, і войовниче зціпив лапи: що буде — те буде, але скривдити Китичку він не дасть!
— Поки паш корабель не злетів і ми можемо опиратись на підлогу, промовив пілот Менес, — прошу встати і хвилиною мовчання ушанувати пам'ять усіх, хто загинув на цій планеті!
Мандрівники підвелися на ноги — всі серйозні, зосереджені — і схилили в жалобі голови. Перед їхніми очима постали чорна випалена земля, зруйноване місто, самітний паяц на задимленому камені...
Чи виросте квасолинка на тому згарищі?