Велична будівля

Довгенько походивши між горбами, троє розвідників помітили на одному пагорку немов із золота вилиту вежу. Розвідники, трохи повагавшись, вирішили, проте, підійти ближче й подивитися, що воно таке.

Зблизька вони побачили будівлю, — так, будівлю, бо навколо неї снували такі самі жуки, які були напали на їхній корабель. Оскільки ці клішнеголові на них і оком не повели, мандрівники наважились підійти до самісіньких стін цієї будівлі. Лише Менес для обережності знову обв'язав окуляри Ейнориною рукавичкою, яку він був поклав у кишеню.

Робота жучків гідна була поваги і навіть подиву: хто міг би повірити, що такі невеличкі кудланчики можуть мати такий широкий замах! Вони клешнями несли, тягли із навколишніх горбів слюду, старанно шліфували її об великий камінь, тоді клали в стіну, так муруючи золотом сяючу вежу. У стінах цієї вежі зяяло безліч нірок — це свідчило про те, що жуки самі собі будували загальне житло.



— Ви тільки погляньте! — промимрив прозірливий Твінас, показуючи крилом на верх однієї стіни.

Там, затиснуті між слюдою, лежали чотири гудзики із піджака Кадриля. "Оце-то штука!" — вигукнув би власник цих гудзиків, а Китичка додав би: "Мені прийшло в голову, що вони захопили піджака для того, щоб повиривати гудзики!" Піджак без гудзиків лежав кинутий на схилі пагорба; Твінас пришкандибав до нього і всунув собі під крило, щоб, повернувшись, віддати його начальникові.

Мандрівники обійшли кругом будівлі: може, побачать ще щось цікаве й нове? Та з усіх сторін видно було тільки незакінчені стіни з безліччю нірок.

— Дуже організовані створіння! — ще раз похвалила Легарія. — Якщо у них є начальник і референт, то їм обом сама втіха командувати такою армією дисциплінованих трудівників!

Якраз у цей час робота припинилася. Жуки злазили із стін униз і розходилися кожний до себе.

Кудлаті будівники прямували в свої нірки на схилах горбів, щоб відпочити після старанної денної праці. Незабаром довкола блискучої вежі зовсім стало порожньо... Але що це?.. Здивований Твінас аж люльку вийняв: то один, то другий жук скрадався до вежі, хапав клешнями пошліфоване зернятко слюди, скочував його по схилу, а звідти тягли далі, без сумніву, кожен у свою нірку. Один жучок вчепився у Кадрилів гудзик, відколупавши його від стіни, скинув униз, а потім скотив по схилу, наче обруча. Тут не встояла на місці і Легарія: підійшовши до стіни, вона вилізла на камінь і виколупала три останні гудзики. Твінас поклав їх у спідню кишеню Кадрилевого піджака.

— Що ж це робиться? — остовпів від подиву Твінас. — Виходить, вони крадуть... самі у себе!

— І будують вежу, яку ніколи не збудують, — додала Легарія. — Кошмарна ситуація!!

— Цікаво, — сказав Твінас, проводжаючи очима жука, який даленів з гудзиком Кадриля, — цікаво було б зробити обшук у якій-небудь нірці.

— Небезпечно... але давайте спробуємо, джентльмени, — проявила свою хоробрість Легарія, бажаючи, мабуть, затьмарити Ейнорину сміливість.

Вони вибрали найближчу зяючу нірку, Твінас знайшов скіпку і почав обережно колупати нею в нірці. Викотилась шліфована слюдинка, за нею друга, третя, четверта... Набралася чимала купка.

— Як ви гадаєте, джентльмени, може, варто було б узяти це на пам'ять?

"Джентльмени" не встигли і рота роззявити, як Легарія простелила свою сіру накидку і всипала в неї здобич. Зв'язавши кінці накидки, вона завдала ношу на спину, аж тут Твінас пробасив:

— Киньте!.. Хай йому лихо, негайно киньте!..

Та було вже пізно: до них прилетів кудлатий килимок із стулених жуків. На тому килимку сидів товстий, незграбний і старезний жук, видно, їхній володар. Частина жуків відокремилась від килимка, кинулася до Легаріїного клунка, і за мить усі слюдинки були витягнуті із нього й доставлені володареві. Той своїми клешнями обмацав кожне зернятко, потім жуки гуртом подалися до частково розібраних стін вежі, обмацали їх, обнюхали і вернулися назад, похитуючи клешнями. Усі розлючено пропікали оченятами трійку мандрівників.

— Можливо, я помиляюсь, — промимрив Твінас, — але всю провину за незакінчену будівлю вони звертають на нас... пришельців із космосу!

— Ото знайшли козла відпущення! — розсердилася Легарія і рішуче схопила скіпку. — Ось я зараз перед усіма вигорну все з нірки, і хай тверезо подивляться, хто справжній злодій...

— Нас оточують, — попередив Твінас. — Раджу негайно забиратися звідси.

— Саме час, — підтримав Менес.

Легарія, не мовивши ані слова, кинула скіпку й чкурнула так, що аж накидка з неї злетіла. На цей раз вона й не подумала вчепитися за джентльменів чи теревенити про пейзажі та місячні ночі. Вона плигала, покинувши далеко позад себе обох своїх колег, бо тверезий розум нашіптував їй, що переслідувачі будуть хапати того, хто залишиться у хвості, цебто пузаня Твінаса з Кадрилевим піджаком під крилом.

Одначе вона помилилася: переслідувачі обігнали їх усіх трьох і перепинили дорогу спереду. Трійку погнали назад, до живого килимка, на якому все ще сидів володар, тільки зараз під ним була застелена Легаріїна накидка.

Загрузка...