ОК

Рукав начальникової уніформи, який був далі від вуха, так і лишився невичищений, весь сірів від пилу.

— Начальнику, — пробасив Твінас, — дозволь мені закінчити роботу, яку розпочав Китичка.

Начальник в знак згоди кивнув головою, і пінгвін незграбно виліз із крісла, схопився за шланг пилососа і, пихкаючи, підступив до начальника.

Мандрівників дуже здивувала така поведінка сищика-мовчуна, а для референтки то була просто головоломка: чи не мав на меті хитрун стати у начальника радником або його помічником? Адже зараз така ситуація, що навіть сам пілот корабля слухається начальникових наказів!.. "Фі, який підлабузник!" — сердито блимнула на свого суперника Легарія.

А Твінас уже трудився біля начальникового ліктя: спочатку незграбно, але скоро призвичаївся і всмоктував пилососом пил без жодного свисту.

Начальник з задоволенням спостерігав, як той працює. "Бач, як я правильно зробив. — мовив до себе, — що категорично присадив Китичку! Наче на дріжджах зростає мій авторитет. Чого доброго, і сам бульдог Гог зараз вертів би переді мною хвостом, ось як!"

Почистивши начальника, Твінас повернувся до Легарії.

— Може, й наша дама побажає почиститись? — ввічливо зацікавився він. — І я, і пилосос у вашому розпорядженні!

— Твінасе, ти справжній джентльмен... на мою думку! — Легарія кинула переможний погляд в сторону Ейнори. — Обчиститися мені життєво необхідно, чисть ретельно, як і нашого шановного начальника.

Вона простягла лапи, і шланг пилососа став обережно крутитися навколо її шиї, щік, під зябрами. Референтка щасливо усміхалася.

"Тепер уже ясно, — говорила вона собі, — що товстун побажав чистити начальникові піджака тільки тому, щоб покрутитися навколо мене! Милий хитрий пузанчик!.. Ось що означає показати свою ініціативу: я лише взяла його за крильце, тільки пройшлася з ним, — і він уже упадає коло мене! Ейнора від заздрощів просто шаленіє... Звичайно, — вона критично оглянула пінгвіна, — тверезо оцінити, то він аж ніяк не красень: кривий, у тапці, живіт як подушечка, сплюха, та якщо на Тандадриці не знайдеться нічого кращого, можна і з нього організувати зовсім пристойного джентльмена... а свій джентльмен при боці більше вартий, ніж навіть повна сумка добра!"

— Кве-кве-кве... — захихикала Легарія: пилосос уже лоскотав їй підошви. — Твінасе, безсоромнику, не лоскочи... скажу начальникові... кве-кве-кве... чи ти ошалів... кве...

— Ду-ду-ду-ду, — підспівуючи, пирхав Твінас, а його очиці поблискували яскравіше від золотих гудзиків Кадриля.

— Китичко, — погукала Ейнора.

Відповіді вона не дочекалася: Китичка лежав, неначе дерев'яний, тільки на писку ледь ворушився одвислий пластир.

— Китичко, — голосно покликала Ейнора, — чи ти можеш відповісти на одне моє запитання?

Песик здригнувся, ніби його хто розбудив:

— Я... яке?

— Хочу, Китичко, тебе запитати...

— Ану тебе, — непривітно перервав її песик. — Ну вас усіх! — Він міцно стиснув губи, його сиві брови закрили весь писок.

— Фі! — з відразою почала Легарія. — Які хуліганські манери!

— Заткни свою пельку! — гаркнув і їй песик.

На цей раз і начальник Кадриль здивовано поглянув на Китичку: такого зухвальства від песика ще не доводилося чути. Ні, більше йому не кольне те, що під таємною кишенькою: отож нічого й переживати із-за такого сундука. Хай би брав приклад з інших, наприклад, із нього, начальника: був хаосом, гарячкою — а тепер дисциплінований керівний кадр! А Китичка не лише ніякого успіху... тобто прогресу, не зробив, а ще й опускається вниз, в болото хуліганізму! Референтка цілком правильно охарактеризувала його манери, і якщо песик не проявить старання виправити помилки в своїй поведінці, він, начальник, змушений буде вдатись до офіційних... цих... як їх... цих... санкцій!

— Кве-кве-кве... — знову билася під кінцем шланга референтка. — Адже я просила, Твінасику... не лоскочи мені підошви... умру від сміху... кве...

— Як умію, так і танцюю, — пирскав від сміху у такт їй товстун.

Легарія вже захлиналася від сміху, підборіддя надулося, спина скрутилася — і раптом "Шишку" сколихнув страшний вереск.

— Що трапилося? Катастрофа? — Начальник ледь не зірвав із себе захисного пояса, уявивши, що метеорит знову пробив стіну й влучив жабі в бік.

— Аааа! — заголосила, наче хто її ріже, референтка. — Мій зуб пацюка!

— Ось він, — показав перлову крупину Твінас, устигнувши неймовірно швидко вихопити її майже із самісінького шланга. — Ось ваш зуб пацюка! Дивіться!

Легарія в той бік і не глянула.

— Аааа! — горланила, наче її хто накрутив, жаба.

— Увага, — пролунав звичайний спокійний пілотів голос, — наш корабель...

— Аааа! — заглушив його вереск Легарії. — Рана від пацюкового зубааа!

Терплячий товстун не витримав і притулив кінець шланга пилососа крикусі до рота — і язик всмоктався у шланг.

— Не пацюків зуб, — у тиші повторив сищик, — а перлова крупина.

— Сира чи варена? — весело запитала Ейнора.

Легарія роззявила рота, щоб відрубати їй, та не подужала витягти із пастки язика.

— Інвалідка перлової крупини! — насміхалася Ейнора.

Нежаб'ячим зусиллям референтка нарешті вирвала язика із шланга і, ковтаючи сльози образи, вигукнула:

— Але завдана ворогом рана була і буде!

— Ніякої рани не було, — спокійно прогудів сищик. — У вас на спині була кишечка, на кінці якої була гулька: коли на неї натискали, то ви стрибали, як під дудочку. Одного дня та кишечка відпала і дірочку заткнув хтось крупинкою. Оце й уся ваша бойова біографія, що не варта й щербатої копійки!

— Фі! — передражнюючи Легарію, сказала Ейнора.

Крупинка впала на підлогу, і товстун перевальцем попрямував до свого крісла, намагаючись не дивитися на Ейнору, але всією душею чекаючи її хоч одного привітного слівця чи хоч легенького помаху вій.

— А я, — гірко запхикала, геть занепавши духом, референтка, — мала тебе за справжнього джентльмена, Твінасе...

Сищик-джентльмен трохи зніяковів і розвів крильцями. Одначе він був задоволений. ОК — Операція Крупини — закінчилася вдало. Ейнора від усього серця сміялась, а начальник зморщив лоба й гортав записник; він не міг вирішити, як у такому випадку повинен поводитися відповідальний керівник: чи стати на бік референтки, чи відректися від неї?

— Спокійно, більше спокою і дисципліни! — нічого так і не вирішивши, Кадриль постукав олівцем об пляшку з освіжаючим напоєм. — Тільки не треба гарячкувати!.. І не зчиняйте хаосу!

Один Китичка лишився байдужий до пригоди з крупинкою.

Не подіяв на нього ні голос пілота, який раз у раз об'являв:

— Увага, увага! "Срібна шишка" сідає... Увага! Спеціальне повідомлення для начальника!

— Слухаю! Спеціально слухаю! — відгукнувся начальник, лише зараз відчувши, що захисні пояси вже не потрібні і можна стати за пульт.

— Рапортую, — сказав пілот, — орієнтир знайдено! Сідаємо на планету, яка являється супутником Тандадрики!.. Повторюю!. Повторюю: орієнтир знайдено.

— Слухаю: орієнтир знайдено! — повторив начальник і, щоб краще було чути спеціальне повідомлення, він витяг вухо з-під шапки.

— Ура! — загукали мандрівники. — Тандадрику знайдено, ура, ура, ура!

— Ще одне спеціальне повідомлення для начальника! — знову залунав голос пілота Менеса.

— Я слухаю! Я особисто слухаю! — урочисто відгукнувся начальник, перевіряючи, чи всі гудзики у нього на піджаку, і чіпляючи планшетку. — Наказую рапортувати!

— Ми приземляємось на супутника Тандадрики тому, що цього вимагає інструкція! Звідси ми повинні налагодити радіозв'язок з Тандадрикою і чекати їхніх посланців, які візьмуть нас на рейсовий корабель і доставлять на космодром Тандадрики!

Корабель м'яко стукнувся, а начальник у блискучому піджаку-уніформі і з планшеткою, мов сніп, гепнув на підлогу, — він зарано відстебнув захисного пояса.

— О начальнику, — першою підскочила до нього референтка, — ви подряпали собі вухо!

Жаба, не довго думаючи, здерла у Китички пластир і старанно наліпила Кадрилю на вухо.

— Який терплячий наш начальник! — ахкала від захоплення. — Інший в подібній ситуації горло собі перекричав би...

— Отак, як ти, за ту крупинку, — шпигонула її Ейнора.

— Дякую за зауваження, — холодно відповіла їй жаба, — але ви, мабуть, не знаєте, що критикувати референта має право лише начальник.

— Так, — солідно підтвердив начальник, — свою референтку критикую лише я сам.

Ейнора поривалася знову вжалити, але в цю мить відчинилися двері корабля і товстун Твінас миролюбно прогудів:

— Мандрівка закінчилась. Хай йому сто лих, то чого ж нам сваритися?

Всі замовкли і лише зараз відчули урочисту тривогу: подорож, якій, здавалося, ніколи не буде кінця, кінчається! Важко повірити, що треба буде розпрощатися з "Срібною шишкою", що останній раз відчинилися її двері і спустилися східці...

— Тепер усі бачите, — оглядівся начальник, — що правильно поводилися ті, які не хотіли повертатися назад, які вибрали мандрівку вперед і ризик.

Це, ясно, було сказано на адресу Китички. Він підвів якось дивно заспокоєні очі й промовив:

— Виходить, я поводився правильно, коли хотів залишитися на спаленій планеті.

— Непоправне створіння! — викрикнула Легарія. — Ніякої тобі вдячності начальникові за те, що врятував нас від загибелі!

Та начальник вибачливо посміхнувся:

— Я щиро надіюся, Китичко... мандрівнику Китичко... що майстерні й лікарні на Тандадриці допоможуть повернути вам тверезий розум і здорову орієнтацію.

Тут встала Ейнора.

— Якщо вже ви заговорили про тверезий розум і здорову орієнтацію, — дуже голосно сказала вона Кадрилю, — то дозвольте запитати, що ви розумного придумали на користь мандрівників після того, коли я розкрила вам пілотову підступність?

Начальник заблимав очима, роззирнувся навкруги, немов на нього збирався напасти бульдог Гог, смикнув за ремінь планшетки, помацав ручку револьвера і заявив:

— Я не розумію, про що ви говорите і що вам від мене потрібно, мандрівнице Ейнора!

— Прекрасно ви розумієте! — промовила Ейнора. — І якщо через блискучі гудзики та підлабузництво референтки ви не втратили остаточно розум, то повинні знати, що настав час діяти. Зараз або ніколи!

Товстий сищик, почувши цю розмову, був такий приголомшений, що почав кусати свою люльку.

— Начальнику, — промовила референтка, — сліпим може казна-що приверзтися. Не церемонься з цією фантазеркою.

— Шкода, що тією крупиною не заткнули тобі пельку, — відрубала їй Ейнора і повернулася до песика. — Китичко, братику, уважно послухай, що я зараз усім розкажу.

При слові "братику" у песика засмикалось підборіддя.

— Не хочу я нічого слухати, — відповів він.

— Прошу тебе, — простягла до нього руку Ейнора, — подивися на мене.

Песик підняв змарнілу мордочку на густі вії Ейнори.

— О Ейноро, — зашепотів він, — ти... ти...

— Так, — якось жалібно шепнула Ейнора, — я бачу. Я вже давненько бачу, від того часу, як метеорит ударив об корабель. Та я залишалася з заплющеними очима. Не тільки тому, що мої очі не подібні до незабудок, але ще й тому, щоб непомітно могла спостерігати дивні речі, про які настав час усім розповісти...

Загрузка...