Подорож у Тандадрику

Кадриль шукає вихід

Хоч би скільки новий начальник стримував свій запальний характер, хоч би скільки говорив собі, що він не гарячка, Кадриль не міг, склавши лапки, довго сидіти біля зачинених дверей і не знати про те, що діється там, надворі. Стеля ще випромінювала слабеньке світло, і Кадриль почав досліджувати все в салоні. Кабіна пілота, звичайно, була щільно замкнена. А шкода: у скло можна було б прекрасно бачити, що діється навколо, знати, що роблять товариші, а може, жестами лап і покерувати ними. Та на жаль... І Кадриль заходився крутити всі ручки, на які тільки натрапляв, натискувати на вимикачі, відчиняти дверцята в стінах, але нічого підходящого, що допомогло б боротися з жуками, він не знайшов. Кадриль видивився очима під кріслами, закотив килим на підлозі, встромив половину вуса в ящик для сміття, а козирок шапки — на поличку під стелею. Зрештою, стомившись від марних шукань, зайчик заснув, притуливши до дверей вухо, щоб, коли почується хоч який слабий звук, він скочив би відразу на ноги. Йому приснилося, що він з револьвером у лапі стоїть проти юрмища жуків; ось він стрельнув у повітря — і юрмище сипнуло врозтіч... Прокинувшись, Кадриль обмацав ручку револьвера: а може, й справді прочинити двері й бахнути в повітря? Та коли револьвер насправді заряджений хлопавками, що тоді? Шкода, що він не вміє розібрати револьвер, а то легко перевірив би, чи пілот не напустив йому туману в очі. Нічого, як тільки знайдеться привід — натисне на курок, і все буде як на лапі. і Кадриль з новою енергією почав знову нишпорити по кораблю і шукати, де що покладене, передивлятися речі. На цей раз він довше подумав, коли відчинив дверцята, де знаходився пилосос. А якщо спробувати усмоктати пилососом жуків із східців, що тоді? Але скільки ти їх збереш: адже пилосос невеличкий і відразу захлинеться, тоді посвистиш. І взагалі, чи пилосос працює? Кадриль увіткнув штепсель у розетку, натиснув на вмикач — пилосос засвистів, загув, наче машинка, що меле каву! Принагідне Кадриль вичистив у салоні килим, а чистивши, пригадав, що в тому домі, де він жив, пилососом, бувало, не лише збирали порох, але й білили стіни вапном. Отож пилосос може зчинити справжній вітер, треба тільки повернути в інший бік одну ручку... Може, цю?.. Цю?.. і справді: із шланга пилососа війнув такий дужий потік повітря, що кінець килима став сторч.

Недовго думаючи, начальник потягнув пилосос до дверей. Порахувавши рівно до десяти, щоб зопалу не накоїти лиха, Кадриль увімкнув потік видувного повітря, ледь-ледь прочинив двері корабля і спрямував вітер на жуків, які скупчилися на східцях: ось вам, ось, ось і ось!.. Цілі рої жуків знялися в повітря, полетіли далеко, високо, кинулися в той ярочок, де спокійнісінько спали собі Ейнора та Китичка.

— Поспішайте в корабель! — нагукав їх начальник. — Швидше, швидше, поки вільна дорога!

Удруге кликати не треба було; сон наче вітром здуло, і Китичка з Ейнорою вже щодуху бігли східцями в корабель.

— Оце так придумав! — Китичка від захвату аж рота роззявив. — І як тобі таке прийшло в голову, друже... тобто начальнику?

Задоволений Кадриль злегка посміхнувся й запитав:

— А де ті троє?

— Пішли на розвідку в другий бік, — показав лапкою песик. — І вже давненько пішли.

— Оце тобі так, — набурмосився начальник. — Не могли почекати, справжні гарячки!

Китичка насилу стримався, щоб не посміхнутися, зате Ейнора не витерпіла:

— Самі ще вчора гарячкували!

— Що було — пропало, — посунув Кадриль козирок на маківку. — Про мого уніформного піджака нічого не чути?

— Може, вони знайдуть і принесуть, — утішив Китичка.

— Візьми оцей шланг від пилососа, — показав йому начальник, — і будь готовий здути жуків, якщо вони знову сюди присунуть. А ти, Ейноро, поклади руку на цю кнопку, щоб увімкнути струм. Чи зрозуміли?

— Зрозуміли, — кивнув головою Китичка. — А ти... ви підете шукати інших?

— Треба шукати, — відповів начальник. — Може, попали в пастку, мало що може трапитися.

— Коли ви повернетесь, я розповім вам про дуже важливу справу, — пообіцяв Китичка.

— Китичко, — промовила Ейнора, — чому ти своєму другові кажеш ви?

— Я... пробачте, але начальнику... начальник... — промимрив, засоромившись, песик, десь глибоко він мав надію, що Кадриль вигукне: "Оце тобі, який я тобі "ви"! Ти мене називай на "ти", як і раніше, бо дам тобі штовханця!"

Та Кадриль не сказав нічого: може, так був занепокоєний долею тієї зниклої трійки, що все інше в цю мить здавалося справжніми дрібницями?

— А мундир свій, — зітхнув Кадриль, — мабуть, уже побачу як своє друге вухо...

Він натягнув на вухо шапку і, сплигнувши із східців, пострибав від корабля.

— Тільки повернися... повернися швидше, — побажав песик, довго проводжаючи очима шапку друга, яка все даленіла й даленіла. — Яку важливу справу розповім... щоб ти тільки знав... щоб ти тільки знав, Кадрилю...