В корабель

Неповороткий Твінас допоміг Ейнорі влізти в корабель, потім вернувся по Китичку. Передні і задні лапи песика були зв'язані шнурком, вірніше, ниткою із таємної кишеньки — лише так їм удалось зломити його опір, бо Китичка ні за що на світі не хотів повертатися в корабель.

Щоб зручніше було його підіймати по східцях, Кадриль приніс шарфик, і з нього зробили ноші. Вони удвох з Твінасом переклали песика з всюдихода на ноші, як тут пілот рішучим жестом зупинив їх:

— Прошу його не ворушити. Я сам підніму його й поміщу в корабель разом з "Шишечкою". Крім того, попрошу всіх піднятися в корабель, щільно зачинити двері і залишити нас для серйозної розмови. — Голос у пілота був такий холодний і бездушний, що Кадриль, який уже піднявся на кілька сходинок угору, не витерпів, сплигнув на землю і, кинувшись до пілота, схопив його за порожній рукав.

— Я повинен негайно сказати вам кілька дуже важливих слів. Тільки відійдімо трохи далі, — гарячково зашепотів він, тягнучи пілота за рукав.

Вони відійшли так, щоб їх не чув Китичка.

— Шановний пілоте, — якнайчемніше почав Кадриль і, хвилюючись, смикнув себе за кінець вуса, — чи ви часом не збираєтеся гримати на мого друга чи, може, й карати його?

Пілот повернув до нього ціле скельце окулярів, і Кадриль, мов у дзеркалі, побачив у ньому своє задерте вухо, безвусий писок і відірване хутерце під шиєю, застебнуте шпилькою. Видовище було малоприємне, але не це його непокоїло.

— Я хочу, — сказав пілот, — пояснити Китичці, наскільки він винен.

— Якщо так, — зашепотів Кадриль йому біля самого шолома, — якщо так, то знайте, що я в цьому винен не менше, а то й більше, ніж Китичка! Це я, — він так стукнув себе лапкою по таємній кишеньці, що сплющився клубочок ниток, — я йому дав, силоміць засунув коробочку сірників з червоним півнем! Він не хотів їх брати, аби ви тільки побачили, як він відмовлявся від тієї коробочки, а я силоміць засунув йому ту коробочку у вухо! Ось як воно було! — і, щоб його мова не здалася гарячковою, поволі додав: — Таке справжнє становище.

Пілот вислухав його з окам'янілим обличчям; його шолом ні разу не поворухнувся, лише вітер метляв порожнім рукавом.

— Якщо я сказав, — суворо мовив пілот, — що маю на увазі вияснити ступінь провини, то я і сам знаю, хто й наскільки винен.

— Так, але...

— Прошу піднятися в корабель і залишити нас удвох.

Опустивши вухо, немов олов'яними лапами Кадриль ледве піднявся в корабель. Але, перед тим як зачинити двері, він не стримався і крикнув:

— Китичко, тримайся!

Загрузка...