Довгий шланг-щупальце цілився на Кадриля, який тримав у лапі останню ручку, не встигнувши надіти її на стержень. Спійманий на гарячому, він усе ще стояв, ніби соляний стовп чи кролик, загіпнотизований удавом, який от-от його проковтне... У Кадриля вилетіло з голови заповітне слово, і він прийшов до тями лише тоді, коли шипучий насос вирвав у нього з лап ручку. Ручка пролетіла в повітрі й зникла в широкій горловині шланга, наче її й не було. Кадриль безпорадно оглядівся навколо себе, шукаючи допомоги. Та все, що він побачив, було далеко, ближче сиділа Легарія, і очі у неї були такі великі, як покришки для горшків. Вона, мабуть, здалека побачивши червоне світло й робота, оглянулася, щоб подивиться з безпечної відстані, чим усе закінчиться для Кадриля і, найважливіше, що станеться з її сумкою.
— Рятуй! — закричав їй Кадриль, і дві покришки вмить зникли, наче у воду булькнули.
Кадриль, якого втягував потік повітря, невблаганно наближався до робота. Зайчик усіма чотирма намагався чинити опір повітряному потоку, але з того нічого не вийшло, тільки, махаючи лапами, він зачепив за кишеньку, і шпилька розстебнулась. "Уколоти, — пригадав він слова сторожа, — треба вколоти!" Кадриль гарячково висмикнув шпильку, і, коли роззявлена паща насоса опинилась перед самим його носом, зайчик вістрям проколов м'який бік щупальця...
Гул миттю ущух, потік повітря урвався, шланг-щупальце безсило повис, лампочки-очі погасли, і робот-страховисько вивернувся набік.
— Ось тобі! Щоб знав! Ось, ось! — ще кілька разів уколов його в щупальце одновухий сміливець.
"Я контакт... контакт перервав!" — промайнула думка, і Кадриль кинувся навтіки. Майже летів над лінією, стискуючи в лапі шпильку, і безупинно повторював:
— Контакт... Контакт... Сам... Сам... Сам... Перервав... Я!