В лісі ламп

Трохи проскакавши, Кадриль помітив удалині блискучий верх вежі.

— Що це? — покрутив він кінчиком вуса і вже хотів з усіх чотирьох податися в тому напрямку, але згадав Китичку. "Якщо я знову десь подінуся чи заблукаю, хто ж тоді піклуватиметься моїм обсмаленим другом? Ні, ні, я краще повернуся назад! Але ж, — виникла інша думка, — якщо я повернуся назад, то не матиму про що розповісти своєму Китичці. А різні цікаві історії допомогли б йому швидше одужати... Тому я ось що зроблю: тільки-но прискакаю до вежі — відразу накажу ногам бігти назад!"

З цією думкою зайчик пустився навскач і досить швидко опинився біля самої вежі, яка виявилася зовсім не вежею, а величезною лампою. За нею стирчав цілий ліс ламп: гостроверхих, тоненьких, круглих, малих, великих... "Оце так штука! — аж рота роззявив від подиву Кадриль. — Ото здивується Китичка. Але й Китичка захоче знати, а що там далі, за тим ламповим ліском? Може, якесь казкове місто або палац чудес? Може, їм і світять усі ці лампи?.. Вперед!"

І він уже зовсім був ладен летіти до того ламповника, аж перед очима йому постав обсмалений писок друга і та його сльоза, що прилипла до стелі.

— Стій! — наказав зайчик собі. — До того ламповника і носа не поткнеш. Я дозволяю тобі побігати крайком того лісу, а не послухаєшся — даю слово: своєю власною лапою вирву тобі останнє вухо.

— Зрозумів, — уголос відповів Кадриль Кадрилю і поскакав попід скляним лісом. Навіть він сам не знав, скільки часу біг, бо там не було ані ранку, ані вечора, ні дня, ні ночі, лише то там, то там засвічувалися лампи. Кадриль зупинився, глибоко вдихнув повітря і сказав собі: "Пробіжу ще скільки витримаю з цим запасом повітря, і досить!" і знову припустив удалину і, вже зупиняючись, побачив перед собою стріху хатки.

"Стрибну, загляну у віконце — й назад!" — наказав він собі.

"Гаразд, але дивись, щоб..." — пригрозив Кадриль Кадрилю, та цей уже почухрав у напрямку хатинки.

Загрузка...