15

— Ти звідки? — того ж дня запитала мене Саша, коли ми разом вийшли подихати повітрям: після обіду в кав’ярні зовсім не було відвідувачів.

— З Києва. А звідки до того — і не важливо. Ти, мабуть, про таке містечко і не чула, — Саша кивнула із розумінням. — Або можеш вважати, що я з твого сну, — нащось додала я. — Який ти забула і ніяк не можеш згадати. Чим не варіант?

Ту, як не дивно, така відповідь вдовольнила.

— Так і знала, що вже десь тебе бачила, — протягнула вона, видуваючи цигарковий дим (так, вона палила і те, чому її голос анітрохи не грубішав, лишалося загадкою для всіх).

Ми ще помовчали. Повз пробіг дворовий собака. Потім проїхала якась автівка. Нарешті Саша порушила спокійну післяобідню тишу:

— Я не знаю, чому, але мені дуже хочеться тобі дещо віддати. Прямо втриматися не можу.

— Я теж не знаю, чому, — чесно зізналася я.

— Але і не можу віддати водночас, точніше… Не знаю, як це пояснити. Я і хочу, і не хочу цього робити, — вона знов затягнулася. Повільно видихнула дим. — Це якось дивно, тобі не здається?

— Здається.

Повз нас на велосипеді проїхав хлопчик років 12.

— Може, якось іншим разом, якщо не передумаєш? Я гадаю, мені сьогодні вже чимало віддали… Принаймні слів. Розумієш… — Саша з цікавістю подивилася на мене і знов відвела погляд. — Сьогодні чомусь люди схильні зі мною… говорити. Навіть не знаю, в чому тут справа. Можливо, всім просто треба іноді виговоритися, поділитися чимось, а я всього-на-всього вчасно трапилася на їхньому шляху. Саме сьогодні. І з якоїсь причини вони говорять саме зі мною. З якоїсь причини їм не страшно розказати про щось. Навіть не знаю… Здається, вони навіть не замислювалися про це. Буквально кожен сьогодні мені щось та й розказав… Може, зірки якось зійшлися, чи що?

— Хай там як, але з тобою навіть пан Серветка словом сьогодні перекинувся… — задумливо промовила Саша. — Мені Матвій розказав. А це неабищо. Він у нас мовчун.


Решта дня минула швидко, навіть непомітно.

Щойно сутінки опустилися на Степове, я вийшла з «Кав'ярні Кука» і вдихнула на повні груди. Повітря пахло липою, зеленню і трохи — річкою. У кишені я стиснула «курячого бога» — на удачу.

Загрузка...