42

Літо добігало свого кінця. Мені вже зовсім скоро потрібно було їхати з Півдня та повертатися до навчання. Очікування висіло в гарячому повітрі постійним нагадуванням про це.

«Курячий бог» тепер був постійно в моїй кишені. Мені було потрібно ще трошки удачі.

— Спекотно.

— Ага.

— Кажуть, це найспекотніше літо за останні сорок років.

— Можливо.

— Ти на мене сердишся?

— Та ні, чого ти…

— Здалося, коли ти лише увійшов сюди.

— Ну чому одразу я? Це просто спека…

— Гадаєш? Ти впевнений?

— Так, не переймайся. Серпень завжди такий.

— Ніби ти не серпень…


Числа на календарі змінювалися майже невловимо: щойно був понеділок, як уже проходив цілий тиждень.


— А як це — кава з яйцями?

— Ми беремо яєчний білок, збиваємо його разом зі згущеним молоком, вливаємо до суміші гіркої кави і…

— А кава з маслом?

— Те і означає — кава з маслом.

— А з сиром?

— Ми просто кладемо до готового напою шматочки сиру.

— А…

— Може, Вам сік?

— Так, давайте, будь ласка.


По малюнок на рисовому папері ніхто так і не прийшов.


— Матвію, а морська сіль для кави, яку ми використовуємо, — вона звідки?

— З моря.

— А якось трошки точніше можна?

— З морської води.

— Підказка: може, трошки звузиш вибір морів?

— Із найсинішого моря.

— Ясно, я зрозуміла.


З кожним днем наближалася та мить, коли я матиму зібрати речі та поїхати звідси. Але щось тримало мене тут.

— Як твої собаки?

— Вони не мої…

— І все ж таки?

— Тимкові знайшли вже господарів… Хороші такі люди. Добрі.

— А Чіпу?

— Ще ні…


Це місто я вже знала, як рідне. Воно мене, здається, теж.


— Ти не знаєш, чому радіо не ловить?

— Може, якісь перешкоди?

— Наприклад, які? Ми ж не у кам’яному столітті живемо…

— В кам’яному — не в кам’яному, але дощ іде однаково у будь-якому столітті, у будь-яку епоху. Як і збирається на дощ — теж завжди однаково.

— Піду подивлюся, що там з антеною.


Останні кілька тижнів, після того надзвичайного вечора на Лебединому озері, я взяла собі за звичку щовечора сідати до випадкових маршруток та їхати кудись навмання або просто гуляти — куди ноги заведуть. Багато Півдня бути не може, а я ж його майже не бачила… Так я відкрила для себе острів, і гідропарк, і мости, і місцини з найкращими видами на захід сонця, і найвіддаленіші околиці міста, що непомітно виливалися у степ.


— Не хочете трошки освіжитися?

— Може, будемо на ти?

— Без проблем.

— Хочеш, напишу про тебе вірша?

— А зможеш?

— Тільки як освіжуся… Кучері у тебе красиві. А у мене красиві вірші.

— Це ми ще перевіримо. Каву з ванільною колою?

— Чому б і ні. Якщо ти пропонуєш…


Холодна кава з ванільною колою найкраще смакувала саме в таку спеку.


— Довго ще пробудеш у нас?

— Не думаю. Вже зовсім скоро осінь… Оком мигнути не встигнемо.

— Жаль, що ти маєш їхати.

— Так, але… Я ще зможу повернутися.

— Ти повернешся вже не сюди…

— В наступне літо. Ви ж нікуди звідси не подінетесь?

— Хтозна… Можливо, чи…

Вона не знайшла, що заперечити і не договорила.

Розмови та їх уривки мішалися, забувалися, згадувалися у снах та наяву, коли я варила каву. Я вже не пам'ятала, які з них належали мені, які були почуті випадково серед міста, які наснилися, а які… Неважливо.

З кожним днем ставало дедалі спекотніше, аж поки ртутний стовпчик на термометрі не зупинився на 37 градусах, опускаючись хіба що вночі — до 30. Я так звикла до цього міста та його сюрпризів.

Життя входило до звичної колії. Наскільки, звичайно, могло при тому, що кожен день я проводила в компанії диваків Матвія і Саші, готуючи та вигадуючи все більш чудернацькі рецепти кави, а ще людей, які приходили до кав'ярні.

А я все думала про дівчину з малюнка. Щось у тому портреті було… особливим.

Хто вона, намальована на зім'ятому папірці? Хто зробив цей малюнок?

Я могла роздивлятися його годинами, але не дозволяла собі цього. Він ніби причаровував: ось-ось, здавалося, намальована дівчина повернеться до мене обличчям і я нарешті побачу його.

А по нього ніхто не приходив.

Щовечора я чекала на цього художника, виглядаючи його серед перехожих та відвідувачів, але марно. Він не прийшов ні за тиждень, ні за два. Мені залишалося тільки продовжувати чекати.

Загрузка...