Кімната

29

Доброго вечора, любі наші слухачі! Ми починаємо наш вечірній музичний марафон, але перед тим нагадаю, що нам тим часом можна з легкістю зателефонувати! Ви знали?

Отож…

О, як швидко! Маємо телефонний дзвінок! Алло! Ви як там? Назвіться для початку.

— Ви, мабуть, мене пам'ятаєте… Я вже телефонувала. Хто шукає, той знайде. Я шукала власника відеокасети і…

— О, то як Ви? Знайшли? А то вже тиждень, мабуть, минув, а від Вас жодних новин.

— Так, знайшла.

— І хто він?

— Привид, здається.

— Оу… Як цікаво. Сподіваюся, це не розіграш, інакше я посоромлюся в прямому ефірі — лопух такий… *смішок* І що він? Зрадів?

— Дуже зрадів!

— Це добре.

— Я до вас, власне, у тій же справі…

— Що, знову відеокасета?

— Та ні, цього разу дещо інше. Думаю, навіть краще розказати одразу про дві речі, як вважаєте? Можливо, так буде швидше. Вони з тієї ж коробки, звідки і касета взялася. Окремо від решти речей вони точно опинилися не випадково.

— Ну, сподіваюся, ми Вам тут допоможемо. Бо якщо і справді не випадково, то ми просто зобов’язані допомогти повернути їх тим, кому вони потрібні. Можливо, нам допоможе доля. Або звичайний збіг.

— О так, зі збігами у Степовому все в порядку.

— Правда, вони тут часто трапляються? Обожнюю це місто! Ну, до справи… Гарантувати, звісно, ми нічого не можемо… Але чому б не спробувати, правда? То що там у Вас? А ви, любі наші слухачі, будьте уважні: можливо, зараз ви впізнаєте себе.

— …

— Ви ще там?

— Так, вибачте, кіт під ногами плутається… Ага. Речі. Слухаєте?

— Ага, давайте.

— Залізничний квиток, Київ — Степове, на ім’я Насті Шевченко… Дата затерлася — не роздивитися. Здається, не використаний… І на ньому — коротка записка.

— Ви думаєте, він має якусь цінність?

— А Ви думаєте, ні?

— Не можу судити. А Ви пробували шукати цю Настю десь онлайн, наприклад?

— Не в образу Насті, але Ви і уявити собі не можете, скільки їх, тих Насть.

— Зрозумів.

— Ще маю тут дуже красиву маленьку музичну скриньку. Всередині — крихітна балерина. Не думаю, що багато хто губив такі речі, тому… Якщо Ви тут, у Степовому, чи будь-де, і чуєте це, і це Ваш квиток, і з якихось причин він Вам… небайдужий; або якщо Ви колись загубили музичну скриньку… відгукніться, будь-ласка. «Кав'ярня Кука», щодня із шостої до сьомої вечора — я там буваю.

— Так… Це цікаво. Знаєте… Сподіваюся, Настя знайдеться. Як і решта людей.

— Я теж.

— Наступна пісня нехай буде для Вас: «It's a Sin to Tell a Lie». Не зрозумійте, будь ласка, неправильно. Просто це блю-ю-юз. Погнали!