— Маємо дзвінок у студію! Як чутно? Прийом! Прийом! Чуєте?
— Добрий вечір, чую-чую!
— Який у Вас голос, слухав би і слухав… А Ви його все не подавали так довго.
— Ви там?
— Так… Просто не знаю, з чого почати.
— Ні, ні, Ви не зовсім зрозуміли. Ви там — це Ви де? Де саме?
— Ем-м… Я в кімнаті. Тобто…
— Все-все, «кімнати» нам вистачить. Тож. Дівчина з кімнати. Що Ви там робите?
— Взагалі-то, розчищаю її від старого мотлоху, але я не розумію, до чого тут…
— Не все має бути зрозумілим, так і знайте! Цікаве у Вас заняття. Дайте вгадаю, Ваш дзвінок якось пов'язаний з цією Вашою кімнатою та старим мотлохом?
— Так, а звідки Ви…
— Радіоведучі — вони як бармени. Усе за кілометр відчувають. Досвід робить ще й не такі дива. То що там у Вас? Давайте від самого початку!
— Від самого початку? Це може бути трошки задовго як для телефонного дзвінка в прямому ефірі.
— Одну секундочку… Артуре! Що там з нашими лініями? Вільно? Порядок? Окей, дякую!… Можете говорити, скільки завгодно, чарівна леді.
— Агов! Ви ще там?
— Так… Я недавно дізналася про одну вашу рубрику. «Шукай і знайдеш», щось таке. От бачите, навіть не пам'ятаю назви.
— «Хто шукає, той знайде». То Ви щось шукаєте?
— Можна і так сказати… Розумієте, у мене є деякі речі. Точніше, не зовсім у мене… Втім, не важливо. Усі вони колись були кимось загублені чи залишені. І… Я думаю, що вони потрібні тим, хто їх загубив колись. Гадаю, я маю повернути їх власникам.
— Тобто Ви — як бюро знахідок?
— Ну, щось дуже схоже.
— Ага, зрозуміло. Продовжуйте! *сьорбнув кави*
— Так от. Я б хотіла знайти їх господарів.
— Грандіозно!
— Ви так думаєте?
— Ага. Особливо якщо ми зможемо допомогти. Тоді це навіть феєрично…. То що там у Вас?
— Почнемо, мабуть, з цього… Відеокасета. Запис із рейсу в океані. Чи в морі… Не знаю. Моряк знімає моряка.
— Дуже несподівана комбінація.
— Це ще не все. Усе відбувається на світанку. Людина в кадрі — у помаранчевій шапочці. Її ледь не здуває вітром.
— І це все?
— Ще є дата: 28 вересня 1996 року.
— Прекрасно! Шановні наші слухачі! Це щось цікавеньке! Шукаємо людину, яка загубила відео-запис зі свого рейсу від 28 вересня 1996 року. Особливі прикмети: помаранчева шапочка.
— Я знаю, це звучить наче божевілля, але…
— Божевіллям і не пахне, я Вас запевняю. Шанс є. Ви прийшли… подзвонили туди, куди треба. То де Вас знайти, пані? Аби забрати запис, якщо хтось знайдеться?
— «Кав'ярня Кука». Це на Гоголя. Я там буваю… о 18 годині. Десь з годину.
— Усі почули? І передайте знайомим! Давайте допоможемо спогадам знайтись! Адже що?..
— …
— Агов!
— Що?
— Хто шукає, той знайде! Ми ж Вам нагадали!
— Ах, точно…
— Нічого, нічого. Ви планували нам телефонувати?
— Не те щоб… Вийшло якось спонтанно.
— І то добре! Найкраще речі виходять, коли робиш їх спонтанно. Така собі мудрість. Удачі Вам із пошуками.
— Я ще звернуся до вас, добре?
— Звичайно! Чекатимемо на дзвінок. Ну, бувайте?
— На все добре!
…
Оце дівчинка! Сподіваємося, вона знайде того, кого шукає!