22

— Маємо дзвінок у студію! Як чутно? Прийом! Прийом! Чуєте?

— Добрий вечір, чую-чую!

— Який у Вас голос, слухав би і слухав… А Ви його все не подавали так довго.

— Ви там?

— Так… Просто не знаю, з чого почати.

— Ні, ні, Ви не зовсім зрозуміли. Ви там — це Ви де? Де саме?

— Ем-м… Я в кімнаті. Тобто…

— Все-все, «кімнати» нам вистачить. Тож. Дівчина з кімнати. Що Ви там робите?

— Взагалі-то, розчищаю її від старого мотлоху, але я не розумію, до чого тут…

— Не все має бути зрозумілим, так і знайте! Цікаве у Вас заняття. Дайте вгадаю, Ваш дзвінок якось пов'язаний з цією Вашою кімнатою та старим мотлохом?

— Так, а звідки Ви…

— Радіоведучі — вони як бармени. Усе за кілометр відчувають. Досвід робить ще й не такі дива. То що там у Вас? Давайте від самого початку!

— Від самого початку? Це може бути трошки задовго як для телефонного дзвінка в прямому ефірі.

— Одну секундочку… Артуре! Що там з нашими лініями? Вільно? Порядок? Окей, дякую!… Можете говорити, скільки завгодно, чарівна леді.

— Агов! Ви ще там?

— Так… Я недавно дізналася про одну вашу рубрику. «Шукай і знайдеш», щось таке. От бачите, навіть не пам'ятаю назви.

— «Хто шукає, той знайде». То Ви щось шукаєте?

— Можна і так сказати… Розумієте, у мене є деякі речі. Точніше, не зовсім у мене… Втім, не важливо. Усі вони колись були кимось загублені чи залишені. І… Я думаю, що вони потрібні тим, хто їх загубив колись. Гадаю, я маю повернути їх власникам.

— Тобто Ви — як бюро знахідок?

— Ну, щось дуже схоже.

— Ага, зрозуміло. Продовжуйте! *сьорбнув кави*

— Так от. Я б хотіла знайти їх господарів.

— Грандіозно!

— Ви так думаєте?

— Ага. Особливо якщо ми зможемо допомогти. Тоді це навіть феєрично…. То що там у Вас?

— Почнемо, мабуть, з цього… Відеокасета. Запис із рейсу в океані. Чи в морі… Не знаю. Моряк знімає моряка.

— Дуже несподівана комбінація.

— Це ще не все. Усе відбувається на світанку. Людина в кадрі — у помаранчевій шапочці. Її ледь не здуває вітром.

— І це все?

— Ще є дата: 28 вересня 1996 року.

— Прекрасно! Шановні наші слухачі! Це щось цікавеньке! Шукаємо людину, яка загубила відео-запис зі свого рейсу від 28 вересня 1996 року. Особливі прикмети: помаранчева шапочка.

— Я знаю, це звучить наче божевілля, але…

— Божевіллям і не пахне, я Вас запевняю. Шанс є. Ви прийшли… подзвонили туди, куди треба. То де Вас знайти, пані? Аби забрати запис, якщо хтось знайдеться?

— «Кав'ярня Кука». Це на Гоголя. Я там буваю… о 18 годині. Десь з годину.

— Усі почули? І передайте знайомим! Давайте допоможемо спогадам знайтись! Адже що?..

— …

— Агов!

— Що?

— Хто шукає, той знайде! Ми ж Вам нагадали!

— Ах, точно…

— Нічого, нічого. Ви планували нам телефонувати?

— Не те щоб… Вийшло якось спонтанно.

— І то добре! Найкраще речі виходять, коли робиш їх спонтанно. Така собі мудрість. Удачі Вам із пошуками.

— Я ще звернуся до вас, добре?

— Звичайно! Чекатимемо на дзвінок. Ну, бувайте?

— На все добре!

Оце дівчинка! Сподіваємося, вона знайде того, кого шукає!

Загрузка...