29.08.98

Вони приїхали до міста всього на день. Уже наступного ранку із нього вирушали до моря. Був серпень, спекотний, розпечений високим південним сонцем, хоч літо вже і добігало кінця.

Робити у місті було майже нічого, хіба що можна було прогулятися старими його вуличками, посидіти на березі широкої річки.

— Лиш поглянь, яка в ній густа вода! — говорила жінка, вказуючи на хвилі.

І вода справді була ніби трохи густіша за звичайну.

— Я завжди уявляла собі так річки в Індії…

І, можливо, вона таки була права.


Вузькі порожні вулиці старого міста, що усі, ніби потічки і струмочки бігли до широкої ріки з її густими водами, несли до неї тепло і сонячне світло, а ще — аромати з відчинених дверей кав’ярень. Серед них було нескладно загубитися, і молодята, котрі щойно приїхали до Степового, дозволили цьому статися.

— Найкраще пізнаєш місто, гуляючи навмання, загубившись у ньому, — так казав він.

Вона забігла до крамнички з квітами:

— Я ненадовго. Знаю, тобі може бути нецікаво… Тут поруч кав’ярня, — може, поки кави вип’єш?

Він знав, що квіти — це все ж надовго, тому таки зазирнув до кав’ярні.

З усього дивного розмаїття дуже по-чудернацьки приготовленої кави він обрав щось навмання, бо завжди робив так, не знаючи чіткої відповіді. Тоді він, звичайно, не знав, що його донька зробить те саме багато років потому.


— Знову малював? — запитає вона його ввечері, розглядаючи його пальці, перемазані тушшю.

Він ствердно хитне головою.

* * *

— Побачив дівчину, схожу на тебе. У тій самій кав’ярні, поки ти була з квітами. Не міг втриматися. Ось…

Але малюнка в кишені не було. Мабуть, забув там, де малював.

— Не зважай. Усього лише замальовка нашвидкуруч…

Вони погасили світло. Крізь відчинене вікно до кімнати заглядав місяць уповні, ніч була тиха і світла.

Наступного травня у них народилася дочка. Їй дали ім’я Яна.

Загрузка...