Кімната

16

Повертатися до запиленої й захаращеної квартири одразу після роботи не хотілося. Куди іти, окрім неї, на думку також не спадало. Повагавшись зо хвилину за порогом «Кав'ярні Кука», я звернула за ріг — ліворуч. Нехай місто веде. Досі воно з цим завданням справлялося прекрасно.

Стіни навколишніх будинків були вкриті виноградними лозами. З одного з відчинених вікон за мною ліниво спостерігав рудий кіт. Я помахала йому рукою, він не звернув на це жодної уваги, демонстративно відвівши втомлений погляд.

Мабуть, спати по 18 годин на день — це і справді важка робота.

Я йшла, повертаючи навмання, блукаючи прирічковими вуличками центру міста. Вони тонули у сутінковому мороку.

У цій частині міста важко було знайти щось, окрім напівзруйнованих потрісканих будинків з їх скрипучими дверима, дерев'яними віконними рамами та травою, що проростала прямо з дахів. Хіба що невеличку крамничку — і та знаходитиметься в одному з них.

Я дозволила собі заблукати. В одній з небагатьох крамничок, що зустрілися мені на шляху, купила пляшку коли — так, без особливого навіть бажання її випити, але чомусь дуже потрібну. Сонце остаточно сховалося за кронами тополь на заході. Я вирішила трошки посидіти, прямо тут, надворі, коли денна спека вже спала, а повітря наповнювалося стрекотанням цвіркунів.

Сіла під вікнами випадкового будиночка, на сходах, що піднімалися до його дверей. Відкрила пляшку з колою, зробила ковток.

З вікон над головою доносилися звичні, мирні, прості звуки: шкварчання пательні та приглушені розмови з-за легких фіранок, собачий гавкіт, плач дитини, гомін телевізора. Мені здалося, що я навіть почула, як хтось видихає дим і гасить цигарку на підвіконні.

З одного з вікон лунала приємна музика. Щось напрочуд приємне… добре. Мелодія пасувала до цього міста, цього вечора, усього навколо. Я вирішила дочекатися, коли мелодія завершиться, і тоді вже піти звідси. Останній акорд — і я підвелася.