Як не прикро нам іти, любі слухачі, ми маємо це зробити. Будуть ще літа, будуть ще дивовижі.
А ми будемо завжди, допоки ви про нас пам'ятаєте і вірите в нас. Цікаво, правда? Адже рівно так само люди бережуть свою історію, свої легенди, віри, — самих себе, врешті-решт, бережуть.
Ключ до всього — пам'ять.
І якщо ми там, то ми точно є.
Не губіться і не губіть.
А тепер доброго ранку, Степове. Побачимося в наступному сні.