Наступного дня у кав’ярні в зазначений час ніхто не з’явився.
Майже невідривно я спостерігала за дверима та вулицею за вікнами, але жодного нового обличчя не побачила. О 19:45 я визнала поразку. О 19:47 вирішила все-таки не здаватися так швидко. Хлопець з радіо чомусь був упевнений, що потрібна людина знайдеться… То чому сумніватися, поки на те немає вагоміших причин? Ще можна чекати. Скажімо, рівно тиждень. І якщо за тиждень ніхто не з'явиться тут за касетою — з нею, як і з рештою речей, я впораюся просто: відвезу на звалище.
Принаймні тоді я знатиму, що спробувала.