Ми — це наш мозок

Коли одна людина страждає від якогось безумного уявлення,

це називають душевною хворобою. Коли багато людей

страждають від того самого безумства, це називають релігією.

Роберт М. Пірсіґ

Безумні релігійні уявлення можуть проявлятися при деяких неврологічних або психічних захворюваннях, принаймні тоді, коли релігію запрограмували в мозок людини в дитинстві. Пацієнти можуть втратити контакт із реальністю після нападу епілепсії. Чверть таких психозів має релігійний зміст. Безумні релігійні уявлення зустрічаються також при манії чи депресіях, як один із перших симптомів при передлобно-скроневій деменції і шизофренії. Так 25-річний пацієнт із шизофренією Міхайло Міхайловіч 2003 року скоїв убивство міністра закордонних справ Швеції Анни Лінд за «наказом Ісуса» після того, як не прийняв вчасно свої ліки. Він відчув себе обраним Ісусом і не зміг протистояти голосам, які наказували вчинити вбивство. У лауреата Нобелівської премії за 1994 рік у галузі економіки Джона Неша у віці 29 років діагностували параноїдальну форму шизофренії. Він мав безумні уявлення з релігійним забарвленням, в яких бачив себе то таємним месією, то Ісавом, персонажем зі Старого Завіту. Навколосмертні переживання теж іноді супроводжуються релігійними переживаннями. Так, одну жінку з легеневою емболією сам Ісус відіслав із небес назад на землю, щоб вона продовжила піклуватися про своїх дітей.

Ґер Клейн (Ger Klein) дуже проникливо описав власні безумні релігійні уявлення. Я познайомився з ним 1975 року. Тоді він був нідерландським державним секретарем з освіти, культури та науки в кабінеті прем’єр-міністра Йоопа ден Уйла і влітку 1975 року за один тиждень нібито зекономив у бюджеті свого відомства 200 мільйонів гульденів. Одним розписом пера він розпустив Нідерландський інститут досліджень мозку, який очікував на призначення нового директора, Державний інститут воєнної документації під керівництвом професора Лу де Йонга, Проект космічних польотів ANS та ще декілька установ. Тоді я, 31-річний молодий науковець без досвіду в адміністративних питаннях, разом із командою Інституту мозку намагався домогтися скасування цієї постанови Кабінету Міністрів. Це нарешті вдалося після обговорення зі всіма фракціями парламенту і масивної кампанії, після того як 17 грудня 1975 року Друга Палата парламенту одноголосно підтримала постанову про внесення змін. Під час перемовин, які йшли за цим, Клейн та я добре порозумілися на особистісному рівні, незважаючи на протилежні інтереси, походження і характер. 6 листопада 1978 року на прес-конференції Лу де Йонг схвильовано повідомив, що Віллем Аантйес, депутат Нідерландського парламенту від нової християнсько-демократичної партії, був членом німецьких СС. Після цього Аантйес негайно подав у відставку. Гер Клейн, який пробув цілий рік депутатом Другої Палати, а перед тим як державний секретар відповідав за RIOD (Державний інститут воєнної документації), був спантеличений виступом де Йонга, котрий, на його думку, порушив усі існуючі домовленості й заслуговував на страту військово-польовим судом. Клейн вважав, що де Йонг, з яким він мав суперечки, ще будучи державним секретарем, повинен був передати це досьє уряду для більш ретельного вивчення. Клейн збуджувався дедалі більше та як шалений став готуватися до парламентського запиту і дебатів. Вранці він уже попрацював чотири години і випив три літри міцної кави. Проте під час дебатів про Аантйеса виступ Клейна був розкритикований соціал-демократичною партією, до того ж те саме нещадно зробив міністр культури Аріе Паіс. Їдучи додому після дебатів 17 листопада 1978 року, він раптом відчув потужний удар у чоло. Це було початком фази манії, про яку він дуже образно розповів у своїй книзі «Over de Rooie», що вийшла 1994 року. Він був переконаний, що йому прооперували мозок і керують ним іззовні. Лункий голос промовив до нього: «Ти — не лише Бог, ти — Бог богів». Тоді він став перед супермаркетом і почав звіщати перехожим про гуманістичне спасіння, яке на них чекає. Клейна зовсім не дивувало, що люди проходять, не затримуючись, а тільки прискорюючи крок, адже його послання були такими важливими, що їх треба було відразу ж втілювати в життя. Якось у морозну погоду він почав бігати голяка довкола свого будинку. Після такого періоду манії 16 лютого 1976 року він впав у жахливу депресію.

Коли я прочитав дуже захопливий Клейнів звіт маніакально-депресивного політика, то написав йому короткого листа. Я запитав, чи він ще пам’ятає мене, і розповів, що сьогодні, через дев’ятнадцять років, у нас знову з’явився спільний інтерес: маніакальна депресивність. Я додав декілька наших публікацій про посмертно вилучені тканини мозку схожих пацієнтів. 20 жовтня 1994 року мені надійшов дуже приємний детальний лист-відповідь, якого я досі зберігаю вкладеним у його книгу. «Звичайно, я пам’ятаю мало чи не кожну деталь всіх переговорів про закриття інституту між вашою делегацією та моїм відомством… Те шаленство щодо економії, яке тоді найшло на мене, мало не коштувало мені життя (політичного)… Але, враховуючи, що я чув, я просто переконаний, що Ви можете бути задоволені досягнутим… Звичайно, мене неймовірно цікавлять дослідження маніакальної депресивності. Можливо, нам вдасться зустрітися найближчим часом, щоб, як ви натякаєте, я зміг дізнатися про науковий прогрес у сфері маніакальної депресивності. Чи погодилися б Ви на зустріч?..» Звісно ж, я відразу запросив його відвідати наш Інститут мозку. Проте Гер Клейн помер у грудні 1998 року, так і не прийнявши моє запрошення.