Ми — це наш мозок

XXI. Evolution

Цілком очевидно, що людина збудована за тим самим типом,

що й інші ссавці. (…) Із мозком, її найважливішим

органом, відбувається те саме, що показали Гакслі

та інші автори. Бішоф, свідок із протилежного табору,

припускає, що кожна головна борозна та звивина

людського мозку мають свій аналог у мозку орангутанга.

Проте він додає, що на жодному з етапів розвитку їх мозки

не демонструють повного збігу; та очікувати

збігу й не варто, адже тоді б вони мали однакову

інтелектуальну силу.

Чарлз Дарвін, 1871

Бігамія — це на одну жінку більше, ніж треба.

Моногамія — також.

Рован Аткінсон

Розмір нашого мозку та наш інтелект протягом еволюції надзвичайно зросли. Інтелект — це здатність вирішувати проблеми, швидко мислити; здібність діяти цілеспрямовано, думати раціонально та поводитися з оточенням ефективно. Є багато видів інтелекту, наприклад мовний, логічний, математичний, просторовий, музичний, соціальний і моторний; тому коефіцієнт інтелектуального розвитку (IQ) — це дуже жалюгідний інструмент для вимірювання інтелекту. У співвідношенні розміру мозку та інтелекту абсолютний його розмір зовсім не найважливіший. Людський мозок вагою півтора кілограми в абсолютному вимірі є далеко не найбільшим. Мозок кашалота важить дев’ять кілограмів; а середня маса мозку слонів — 4,8 кг. У слонихи Аліси, що жила в луна-парку на Коні-Айленді в Нью-Йорку, мозок важив цілих шість кілограмів. Та ні кити, ні слони не можуть змагатися своїм інтелектом із людьми. Тим часом відносний розмір мозку щодо розмірів тіла дає чітке уявлення про якість мозку як машини, що переробляє інформацію, про що ще 1871 року написав Дарвін, а через 100 років довів Мішель Гофман.

Кращим мірилом рівня еволюційного розвитку мозку є коефіцієнт енцефалізації (EQ), відносна кількість мозкових тканин, додаткова до тієї кількості, яка потрібна для управління тілом. У цьому відношенні людина дійсно перебуває далеко попереду всіх. У першу чергу EQ визначається розвитком кори головного мозку. Збільшення розмірів нашого мозку в ході еволюції спричинене збільшенням кількості будівельних цеглинок (нейронів) та зв’язків між ними. Гарним мірилом інтелекту також може бути кількість нейронів у корі головного мозку. У корі нейрони групуються в функціональні єдності, які стоять одна коло одної, як маленькі колони, і називають їх так само. Хоча в ході еволюції кора головного мозку надзвичайно збільшилася в розмірах, діаметр колон майже не змінився: приблизно півміліметра. Це означає, що збільшення розмірів кори в ході еволюції було зумовлене збільшенням кількості колон. Звідси в кори виникла необхідність у складках.

Будівельний проект мозку в ході розвитку не змінився, тому інтелектуальні відмінності між мозком людини та інших приматів полягають головним чином у розмірі. Спричинене еволюцією збільшення розміру мозку неймовірно розширило можливості з обробки інформації. Прогресивне збільшення розміру мозку в ході еволюції супроводжувалося більш тривалою вагітністю, довшим періодом розвитку і навчання, більш тривалим життям і зменшенням кількості потомства. Під час еволюційного розвитку людини «всього» за 3 мільйони років вміст черепа збільшився більш ніж утричі, а тривалість життя зросла в два рази.

З часом висували різні гіпотези щодо того, яким чином тиск еволюції міг спричинити збільшення мозку. Так припускали, що більший мозок приматів, який дав їм можливість використовувати інструменти, а через це полегшив доступ до їжі, пропонував еволюційні переваги. Далі припускали, що на розвиток великого мозку в приматів вплинула складність соціального устрою.

Ця ідея відома як гіпотеза Макіавеллі. Індивіди повинні були робити внесок у розробку соціальної стратегії, яка б гарантувала всій групі кращі шанси на виживання. І справді, у приматів констатують однозначний зв’язок між розміром кори головного мозку та розміром і складністю соціальної групи. Складність значною мірою визначається утворенням пар та моногамією. І те, й інше ставлять до мозку високі вимоги. Вони вимагають продуманого вибору партнера, щоб гарантувати продовження роду, а також роблять необхідними складні переговори між партнерами. Схоже, що складність та інтенсивність цих стосунків, в яких всі ми переконалися на власному досвіді, здійснили сильний еволюційний тиск на розвиток більшого мозку.

Механізм моногамного вибору партнера розвинувся у людини ще 3,5 мільйона років назад і в ході еволюції він довів свої переваги для захисту сім’ї. Та він все одно продовжує непомірно тиснути на наш мозок.