Ми — це наш мозок

Не те, що до уст входить, осквернює людину,

а те, що з уст виходить, те осквернює людину.

Євангеліє від Матвія 15:11

Гіпоталамус регулює нашу вагу в дуже вузьких межах. Та проте щодня ми стаємо в середньому на один грам важчими. Здається, це неймовірно мало. Але ожиріння, огрядність, повнота чи повнотілість шаленими темпами перетворюється на глобальну проблему зі здоров’ям: у світі налічується 300 мільйонів людей з ожирінням та один мільярд з надмірною вагою. Це суттєво збільшує ризик серцево-судинних захворювань, діабету, гіпертонії, деяких форм раку чи деменції. У західному світі надмірну вагу мають понад 60 відсотків дорослих, а 30 відсотків страждають від ожиріння. Отже, на стадіоні футбольного клубу «Аякс» в Амстердамі за грою спостерігають понад 21 000 людей з надмірною вагою. Останнім часом особливе занепокоєння викликає зростання кількості випадків ожиріння у дітей. У США 30 відсотків дітей мають надмірну вагу або ожиріння. Уже не перший рік я зі зди­вуванням спостерігаю за гігантськими розмірами людей у джинсах, які сунуть повз мене. Сьогодні ми бачимо, що де не глянь — всюди ожиріння збирає свій урожай. Навіть у Китаї, Японії та Мексиці.

Велика еволюційна перевага була в тому, що ми сприймаємо їжу як задоволення. Протягом мільйонів років наш розвиток відбувався в умовах скупої савани, де нам доводилось вишукувати кожну калорію і нічого не упускати. Через тривале життя в умовах недостачі їжі ми не розвинули захисного механізму від її надлишку. Надлишок харчів зустрічався протягом дуже недовгого часу, тож задля безпеки люди мусили відкладати запаси жиру на майбутнє. Наша вегетативна нервова система, керована гіпоталамусом, відкладає жир на стегнах і грудях у жінок (у сурінамських — особливо в сідницях), у той час як у чоловіків росте живіт. Ожиріння виникає від постійного надмірного вживання їжі, зменшення фізичних навантажень і браку руху. Крім того, ми вживаємо в їжу вуглеводів та жирів більше, ніж раніше, а білків — менше. Та неймовірна кількість товстунів викликана не лише нашою нездатністю правильно поводитися з надлишками. Важливу роль у цьому відіграє також схильність. Ожиріння містить важливий генетичний компонент. Дослідження близнюків, усиновлених дітей та сімей показало, що на 80 відсотків вагу тіла визначають генетичні фактори.

Деякі люди товстіють настільки, що серце вже не тягне обслуговування такої великої маси, і вони помирають передчасно. Дехто стає таким огрядним, що його не можуть зіпхати по сходах, коли треба відвезти до лікарні. Доводиться опускати лебідкою через вікно.

Нам уже відомі деякі генетичні фактори крайнього ожиріння, які регулюють у гіпоталамусі апетит та обмін речовин. Однією з таких генетичних форм ожиріння є синдром Прадера-Віллі (див. розділ VI.4). Пацієнти з цим захворюванням можуть стати настільки товстими, що живіт звисає, як фартух, і за ним навіть не можна вгадати стать людини. За нормальних обставин гіпоталамус реєструє, скільки жиру накопичилося в організмі, вимірюючи кількість гормона лептину, що виробляється в жировій тканині. При мутаціях лептинового гена чи лептинового рецептора гіпоталамус реєструє брак жирової тканини і стимулює постійно їсти, що призводить до смертельної форми ожиріння. Фіксували навіть мутації, які призводили до припинення вироблення в організмі α-MSH або несприйняття ним повідомлень α-MSH. Ця речовина відповідає за пігментацію волосся і контроль апетиту. Тож мутації цієї системи спричиняють крайні форми ожиріння у дітей і часту появу в них рудого волосся. Крім того, у цих дітей не настає статева зрілість. У 4—6 відсотків вкрай товстих людей виявляють знижену чутливість до α-MSH. Мутація рецептора гормона кори наднирників також може бути причиною ожиріння. Так само викликати огрядність можуть і такі гормональні порушення, як брак гормона щитовидної залози, гормонів росту чи статевих гормонів, а також надлишок гормона кори наднирників кортизолу.

І медикаменти, наприклад засоби від шизофренії, можуть мати дуже неприємну побічну дію, що виражається в надмірному наборі ваги. Один хлопчик, якого лікували такими засобами, за короткий час набрав 70 кілограмів і після цього взагалі відмовлявся приймати будь-які ліки.

До ожиріння можуть призвести також психічні проблеми, як депресії чи порушення у вживанні їжі, наприклад булімія чи синдром, при якому люди відчувають приступи голоду тільки вночі. Іноді причиною ожиріння стають неврологічні проблеми в гіпоталамусі. Коли я проходив ординатуру в педіатричному відділенні, мені довірили восьмирічну дівчинку, яка мала надзвичайну вагу, але стверджувала, що їсть дуже мало. Та було очевидним, що вона постійно щось їла. Причиною була пухлина в гіпоталамусі. Тому дівчинка ніколи не відчувала ситості, і всього їй здавалося замало.

Схильність до ожиріння мали діти, перша половина внутрішньоутробного розвитку яких припала на голодну зиму 1944—1945 років. У матці їхній гіпоталамус фіксував брак живлення і настроював систему в гіпоталамусі таким чином, щоб зберегти кожну отриману калорію. Коли в подальшому житті їм довелося жити серед надлишку, виник серйозний ризик захворіти на ожиріння. Ще сьогодні та сама проблема зустрічається у дітей, які народжуються з надто малою вагою, наприклад, коли плацента функціонує неправильно або мати палить під час вагітності. Але ожиріння у матері під час вагітності та перегодовування новонародженого також підвищують ризик того, що в дорослому віці дитина ожиріє.

Соціальні, культурні та екологічні фактори, що очевидно відіграють свою роль у розвитку надмірної ваги, — це реклама солодощів, дешеві й всюдисущі фастфуди та звичка заїдати додатковою порцією життєві проблеми і кризи, що призводить до «зайвого сальця». Низький соціально-економічний статус також сприяє ожирінню. Недавнє відкриття показало, що промислові викиди, які потрапляють у довкілля, так звані обесогенні речовини, можуть викликати ожиріння навіть у низьких концентраціях. Сюди відносяться естрогени і речовини, що порушують нормальне функціонування статевих гормонів у період пубертату (ендокринні порушники, наприклад, у виробництві пластику), а також токсичне органічне олово, що міститься в фарбі та пластику.

Хоча наша ненажерливість була еволюційно виправданою, а огрядність у часи Рубенса вважали красивою, сьогодні товстуни зазнають дискримінації. За поширеним уявленням вони незграбні та ледачі, недисципліновані та інертні. Крім того, дуже товсті люди викликають часто сильну фізичну відразу. Ожиріння є небезпечним для здоров’я. Тож причин для схуднення більш ніж достатньо. Але дуже важко дотримуватися дієвої терапії від ожиріння, а саме — менше їсти та більше рухатися. Згідно з найновішими дослідженнями, ефективним виглядає засвоєння нової харчової звички: зважувати на вагах (мандометрі) все, що їси. Оголошений чудодійним засіб римонабант (антагоніст канабісу) нібито діє як проти нікотинової залежності, так і проти ожиріння. Та, на жаль, із його прийомом знижується не тільки вага, але й настрій. Цей засіб підвищує ризик депресії та думок про самогубство, тому FDA (Федеральна адміністрація з обігу наркотичних засобів) поки що відкликала заяву на його допуск. Європейська агенція з медикаментозних засобів вимагає від фірми-виробника «Санофі» розіслати всім лікарям письмове повідомлення, щоб вони більше не прописували цей засіб депресивним пацієнтам або таким, яким загрожує депресія. Також проводили експерименти з глибинними електродами в гіпоталамусі, але поки що вони не продемонстрували дієвості. Крім того, як побічний ефект стимуляція пацієнтів викликала в них дуже давні спогади (див. розділ ХІІ.3). Глибинні електроди також мають побічну дію. Електроди, які вводили в субталаміальне ядро пацієнтам-паркінсоністам, щоб лікувати моторні порушення, часто призводили до надмірної ваги.

Здатність у нашому суспільстві, сповненому надлишку, підтримувати нормальну фігуру — це вже неабияке чудо.