Вирішальними для свідомості є кора головного мозку,
таламус і функціональне зчеплення між цими ділянками мозку.
Свідомість ми маємо у двоякий спосіб. Спершу ми усвідомлюємо своє оточення. Елементи такого усвідомлення містяться в кожному живому організмі. Навіть одноклітинна істота підповзає до їжі й відповзає подалі від отрути, а отже, знає, що відбувається в її оточенні. Проте малоймовірно, що одноклітинні мають такий ступінь усвідомлення, який притаманний нам. Адже для цього жива істота повинна піднятися по еволюційній драбині на декілька щаблів вище. Крім того, існує самоусвідомлення, яке, звісно ж, властиве не тільки людям. Це можна побачити навіть у маленьких дітей чи у тварин на прикладі тесту із дзеркалом. Самоусвідомлення високо розвинене також у деяких інших живих істот і складає основу складних соціальних відносин. Деякі шимпанзе, орангутанги, а також, можливо, горили можуть упізнати себе в дзеркалі. Дельфін бачить у дзеркалі, що на його тіло нанесли маркування, а людиноподібна мавпа перед дзеркалом може стирати на своєму обличчі пляму від фарби, точнісінько як одно- або дворічна дитина, яка щойно почала впізнавати себе у дзеркалі. Як довів Франс де Ваал, азійський слон також може впізнати себе у величезному дзеркалі, він може обстежити там власне вухо і виявити, що на голову нанесене маркування. При цьому самоусвідомлення виявляють не лише у ссавців. Сорока також може впізнати своє відображення — це показують експерименти, в яких на її дзьоб унизу роблять наліпку, яку можна побачити тільки у дзеркалі.
Деякі структури мозку мають для свідомості вирішальне значення, наприклад кора головного мозку, таламус і функціональне зчеплення між цими ділянками (рис. 17). Якщо кора пошкоджена або несправне з’єднання з нею, але продовжує функціонувати мозковий стовбур, так що самостійно регулюються дихання, кров’яний тиск і температура тіла, то свідомості вже немає. Тоді пацієнт перебуває у вегетативній комі. Таких пацієнтів не під’єднують до апарата штучного дихання, і в них нормальне серцебиття. Вони можуть заплющувати і розплющувати очі, зітхати, вимушено плакати, а іноді навіть вимушено сміятися. Крім того, мозковий стовбур (рис. 18) підтримує ритм бадьорості-сну. Тому іноді видається, що пацієнт «прокидається», не проявляючи при цьому фізичної реакції, яка б показувала певну міру усвідомлення себе й оточення. Мозкова кора абсолютно необхідна для нашого самоусвідомлення. Але передачі подразнення від наших органів чуття та від тіла через таламус до мозкової кори недостатньо для того, щоб ми їх усвідомили. Бо навіть під наркозом світлові подразники досягають кори головного мозку всього за 100 мілісекунд, при цьому ми їх не усвідомлюємо. Деякі дослідження показують, що навіть словесне звертання, музика і звуки моря можуть впливати на пацієнта під повною анестезією, незважаючи на його несвідомий стан. Проте для здорової свідомості кора головного мозку, в яку поступає подразнення, повинна активно комунікувати з іншими ділянками мозку, а при наркозі це неможливо. До того ж для нормальної свідомості потрібен функціонуючий таламус (рис. 2). Він знаходиться всередині мозку і відіграє вирішальну роль для свідомості, адже в нього стікається інформація від усіх органів чуття (окрім нюху, див. рис. 18), тут вона перемикається та відправляється до кори головного мозку. Пошкодження таламуса викликає порушення свідомості. Траплялося і навпаки, коли електрична стимуляція таламуса повертала пацієнта до свідомості. Після розбійного нападу один 38-річний чоловік шість років перебував у стані мінімальної свідомості, будучи між комою і свідомістю. Час від часу він міг подавати знаки рухами очей і пальців, але ніколи не міг говорити. Оперативним шляхом йому імплантували в таламус з обох боків стимулюючі електроди, і менш ніж за 48 годин після початку стимуляції він отямився. Протягом наступних шести місяців стимуляції у нього покращилися увага, реакція на звертання, контроль своїх кінцівок і здатність говорити. Захопливий експеримент з наукової точки зору. Але залишається питання, чи зможе чоловік після такого героїчного втручання продовжити гідне людини життя. Етична дилема полягає в тому, що через стимуляцію таламуса він усвідомив не лише довкілля, а також і себе самого та жахливе становище, в якому опинився через напад і тяжке пошкодження мозку.