Ми — це наш мозок

Щастя — це просто добре здоров’я

і погана пам’ять.

Ернест Гемінґвей (1899—1961)

Ар’ян Гарінґ сформулював цікаве запитання: чому, як і де ми відчуваємо щастя? На цю тему він організував симпозіум. Професор Руут Феенгофен, роттердамський «професор щастя», пояснив, що почуття щастя не залежить від того, є чи нема в людини цілі в житті. Мене це зовсім не здивувало, адже життя виникло випадково, випадково розвинулося і не має цілі. Але є певні переваги в тому, щоб чимось насолоджуватися, адже насолода тісно пов’язана із харчуванням та розмноженням, а отже, має вирішальне значення для виживання. Ці гедоністичні почуття настільки сильні, що призводять до перенаселення і переїдання. Закоханість, материнська любов і радість від соціальних контактів є позитивними почуттями, які гарантують виживання нашого виду. Когнітивний розвиток людини зробив можливим підняти відчуття радості на «вищий» рівень мистецтва і науки, альтруїзму, фінансової і трансцендентної активності, тобто на рівень щастя. Щастя заразне. Як тільки хтось стає щасливим, у його друзів, партнерів і членів сім’ї також зростають шанси стати щасливими. Порушення позитивних почуттів відомі нам із психіатрії. Манія може поєднуватися із сильним почуттям щастя. На відміну від неї, відсутність будь-яких приємних почуттів, ангедонія, є ознакою депресії, яка проявляється також при шизофренії, аутизмі й різних залежностях. Для пояснення ангедонії вирішальне значення має вентральний палідум nucleus accumbens. У хворих на хворобу Паркінсона, які мають пошкодження в цій ділянці, часто відзначали згладжування афектів або ангедонію. І навпаки, стимуляція цієї ділянки дуже допомагала при депресії. Під час депресії підвищений рівень гормона наднирників гальмує виділення допаміну у вентральному палідумі та блокує таким чином будь-які радісні почуття.

Почуття радості та щастя супроводжуються зміною активності в багатьох ділянках мозку. Так активність у передлобній корі зростає і при радості від їжі, і при фінансовій винагороді. У цій ділянці приймається рішення, чи піддаватися усім можливим спокусам. Проте передлобна кора — це не той центр мозку, в якому виникає радість. Пацієнти, котрим зробили лоботомію, операцію з відключення передлобної кори, продовжують відчувати радість від їжі та сексу. Радісне відчуття виникає в розташованій нижче мозковій системі винагороди.

Наркотики використовують наявні в мозку системи, щоб викликати приємні відчуття. Психіатр Зиґмунд Фройд, який сам певний час уживав кокаїн, 1895 року написав, що викликані ним відчуття було неможливо відрізнити від нормального відчуття задоволення. Невеликі кількості опіатоподібних речовин, введені в «гедоністичні активні ділянки» піддослідних тварин, показали, що їх було цілком достатньо для викликання радісних відчуттів. Але стверджувати, що для появи гедоністичних відчуттів потрібна одна зона, можна тільки тоді, якщо після її деактивації ці відчуття розвіюються. Стимуляція одної мозкової ділянки (наприклад, nucleus accumbens) може бути достатньою для того, щоб викликати ефект винагороди, проте її деактивація лише незначним чином зменшує ефект винагородження від їжі. Тож ця ділянка мозку не є необхідною для виникнення ефекту винагороди. Є одна-єдина гедоністично активна ділянка в основі мозку, необхідна для відчуття задоволення від солодкого. Якщо відключити її, то пристрасть до солодкого може перетворитися на відразу до нього. Гіпоталамус потрібен для почуття закоханості, материнської любові та створення пари. Інші мозкові ділянки, які демонструють зміну активності при відчутті радості чи щастя, насправді потрібні не для радісних відчуттів, а для пов’язаних із ними процесів, таких як навчання, пригадування, прийняття рішень чи іншого впливу на нашу поведінку.

У різноманітних відчуттях радості задіяні численні хімічні речовини-трансмітери. Допамінова система винагороди задіяна в радісних передчуттях, мотивації та орієнтації на задоволення. Під час депресії гормон стресу кортизол гальмує цю систему, тому ми не можемо відчувати радість. Кокаїн забезпечує тривалішу доступність допаміну для тих клітин, на які діє цей трансмітер. Опіатоподібні хімічні трансмітери, які виробляються самим мозком, також співвідповідальні за почуття щастя. Окситоцин та вазопресин беруть участь у почутті закоханості, оргазмі, утворенні пари і материнській любові. В аутистів виявили брак обох цих речовин-трансмітерів.

Деякі люди самі можуть виробляти почуття щастя. У черниць, які, перебуваючи в томографі, за командою викликали в себе екстатичну любов до Бога, справді виявили зміни активності в мозкових структурах, що відповідають за винагороду. Пухлина в скроневій ділянці може викликати екстатичні переживання, схожі на ті, що бувають, наприклад, при безпосередньому спілкуванні з Ісусом. Після видалення пухлини такі переживання більше не повторювалися.

На жаль, неможливо викликати інтенсивні почуття щастя за допомогою стимуляції електродом, розміщеним у певній ділянці мозку, проте існують певні «активні ділянки самостійної стимуляції». Пацюк багато разів за хвилину самостійно активує електрод, введений йому в спеціальну ділянку мозку, викликаючи цим у себе бажання їсти, пити чи паруватися. Але чи отримує він від цього задоволення, після проведення експериментів зі стимуляцією у людей залишається під знаком питання. В одного молодого чоловіка стимуляція ділянки accumbens/septum призвела до інтенсивної самостимуляції, і він рішуче протестував проти видалення електрода. Та хоч його стимулятор викликав приємні, теплі почуття, сексуальне збудження і бажання мастурбувати, але жодного разу чоловік не зміг довести себе до оргазму чи очевидної ознаки радості. Жодного разу не вдалося досягнути оргазму молодій жінці, яка постійно сама себе стимулювала і мала при цьому еротичні відчуття. Займаючись виключно стимуляцією, вона зовсім занедбала себе, але в неї й мови не було про досягнення справжньої радості. Тож поки що в досягненні радості та щастя ми повністю залежимо від старомодних методів. І нічого тут не вдієш.