Ми — це наш мозок

Було так, ніби його покинули двічі.

Спершу — власний мозок, а потім — люди,

які його знали. Бо до нього ніхто не приходив.

Берт Кейцер, «Onverklaarbaar bewoond»

(«Незбагненне житло», 2010)

У контексті проблем, що стосуються закінчення нашого життя, постійно обговорюють цілу низку неврологічних понять, які потребують пояснення. Під «комою» розуміють стан, з якого пацієнта неможливо пробудити і в якому він не реагує на зовнішні подразники. Причиною коми може бути пошкодження мозкової кори, таламуса, зв’язків між цими двома структурами (рис. 17) або мозкового стовбура (рис. 18), який активує кору і таламус. Також її можуть спричинити порушення обміну речовин у мозку, наркотики та алкоголь, так звана алкогольна кома. Дехто із хворих прокидається, як, наприклад, молодий чоловік, що після походу з друзями по клубах з розгону в’їхав у бетонний стовп надземного переходу і пролежав у комі шість тижнів. З родичами про нього вже говорили як про імовірного донора органів для пересадки нирок.

Проте вони вважали, що бачили, як він робить спроби подати знак, тож не поспішали погоджуватися. І дуже добре зробили. Адже він таки вийшов з коми і зміг закінчити навчання в інженерному інституті. Хоча вже не був таким блискучим математиком, як до нещасного випадку, але не мав жодних скарг на здоров’я. Він знайшов гарну роботу, завів дітей і зараз уже навіть став дідусем.

Але не завжди все складається так гарно. Часто люди виходять із коми з тяжкими мозковими проблемами, а сама кома іноді затягується на роки.

У стовбурі головного мозку (рис. 18) регулюються життєво необхідні функції, такі як дихання, серцебиття, температура і зміна режиму сну та бадьорості. У цій частині мозку містяться також центри керування рефлексами, такими як кашель, чхання і блювання. Поки мозковий стовбур неушкоджений, людина продовжує дихати, навіть якщо решта мозку вже не може функціонувати. Така трагічна ситуація складається з пацієнтами, які після важкого пошкодження мозку виходять з глибокої коми, розплющують очі, але не починають потроху одужувати, а живуть у «рослинному стані». У такому ж стані перебуває пацієнт на останній стадії хвороби Альцгеймера. Він лежить у ліжку в позі зародка, кора головного мозку в нього вже не працює, і він уже не реагує на оточення (рис. 28). Кора головного мозку потрібна нам, щоб думати, комунікувати, говорити, відчувати емоції, рухати руками й ногами.

У стані «Coma vigile» або «вегетативному стані», який ще називають «комою неспання» або «апалічним синдромом», функції мозкового стовбура ще збережені, в той час як решта мозку, передусім кора, вже не функціонує. Більшість пацієнтів через декілька тижнів поступово повертаються з такого вегетативного стану до свідомості. Але якщо мозкова кора зазнала непоправних пошкоджень, говорять про «перманентний вегетативний стан». Таких пацієнтів не підключають до апарата штучного дихання, вони дихають спонтанно, мають нормальне серцебиття, а отже, за класичним визначенням не «мертві», а «живі». Очі в них часто широко розплющені, вони зітхають і видають якісь звуки, начебто плачуть чи сміються, не відчуваючи при цьому відповідних емоцій. Тому стороннім спостерігачам вони видаються «бадьорими», але такі хворі не проявляють жодної фізичної реакції, яка б свідчила, що вони хоча б певною мірою усвідомлюють самих себе і довколишнє оточення. Оскільки вони справляють враження несплячих, час від часу роблять якусь гримасу та видають звуки, родичам дуже важко прийняти те, що ці люди знаходяться в перманентному вегетативному стані й не при свідомості, а в стані «мозкової смерті». З такою ж важкою проблемою стикаються батьки новонароджених, які зазнали сильного крововиливу в мозок. Дитина виглядає цілком нормальною, хоча в неї вже відсутня більша частина мозку.