Ми — це наш мозок

Рис.28. На останній стадії хвороби Альцгеймера пацієнт лежить на ліжку в позі зародка.

(З подякою професору доктору Е. Й. А. Шердеру, відділення клінічної нейропсихології Вільного університету Амстердама.)

Мова і музика зберігаються в тій частині нашої пам’яті, яку хвороба Альцгеймера атакує на пізніх етапах. Мовлення втрачається аж на сьомій стадії, а музичні навички пацієнтів із хворобою Альцгеймера можуть зберігатися дуже довго. Одна професійна піаністка, хвора на деменцію, вже не могла запам’ятовувати записані чи прослухані тексти. Проте, почувши нову, невідому їй мелодію, запам’ятовувала її і могла дуже емоційно музично відтворити. Навіть на пізній стадії хвороби вона з великим задоволенням виконувала мелодії зі свого репертуару. Так само в одного скрипаля, що мав хворобу Альц­геймера, задокументували зовсім неушкоджені музичні навички. Як і слід було очікувати від функції, що зберігається так довго, музика дуже рано починає впливати на розвиток функцій мозку. Коли недоношеним дітям у кувезі дають послухати музику, вони заспокоюються, мають вищий рівень кисню в крові й скоріше доростають до готовності покинути кувез. Новонароджені набагато уважніше прислухаються до материнського співу, ніж до її слів, у них вже є чутливість до музичного ритму. Отже, хвороба Альцгеймера йде за правилом реорганізації, за яким тих, хто прийшов на підприємство останнім, звільняють першими, а люди з найбільшою вислугою років залишаються працювати до кінця. Звичайно, ні про яку реорганізацію в мозку немає мови — те, що тут відбувається, це демонтаж.