Ми — це наш мозок

Хто покидає своє тіло,

не має права таємно брати з собою п’ять органів чуття.

Берт Кайцер, «Незбагненне житло», 2010

Один із моїх аспірантів якось у науково-аналітичному стилі спонтанно розповів мені про свої два випадки навколосмертних переживань (НСП). «Коли в мене вперше було НСП, мені було 11 років і в мене були запалення легенів та плеврит. Гарячка піднялася до 42,3 °С, і я несамовито пітнів. Наш зарозумілий сімейний терапевт вважав, що я забагато пхинькаю. І тут я якби прослизнув у тунель, у кінці якого бачив світло. Я був абсолютно спокійним. Десь на задньому плані я не чув музики усвідомлено, проте мав такі відчуття, як від звуків, що викликають “гусячу шкіру”. Тому цілком можу уявити, що деяким людям здається, ніби вони чують ангельські співи. Світло огортає тебе, як тепла ванна, воно дуже ясне, але не яскраве до болю».

«Друге переживання було ще цікавішим, бо я “бачив” сам себе, як я лежу. Як потім показав діагноз, у мене було порушення серцевого ритму. Тоді мені було тридцять чотири роки, я їв за столом і встав, щоб дотягнутися до чогось. Раптом у голові в мене запаморочилося і я без свідомості повалився на підлогу. Але при цьому все прекрасно усвідомлював і “бачив” себе, спостерігав, як я лежу на підлозі в кімнаті. Моя дружина прибігла і в паніці почала кричати до мене. Я хотів сказати їй, що все гаразд, у мене все добре, але не міг. Зазвичай у такій ситуації людина впадає в паніку і принаймні починає турбуватися, та коли розслаблено витаєш по кімнаті, то тобі не до цього. При тому я дуже добре усвідомлював, що цей стан не може бути реальністю і я всього лиш уявляю собі цей політ. Я чув, як дружина стоїть біля мене, а не внизу піді мною. Я тоді подумки аналізував своє становище: ось я лежу на підлозі, ось вікно, отут — двері, за три метри від мене — диван, я лежу перед дверима, я поки що добре чую, проте нічого не бачу і не можу реагувати. Очевидно, таке витання — це частково візуальна проекція. Дуже цікаво, що в мене не було жодної паніки чи стурбованості. За якийсь час я відчув, що до мене повертається контроль над своїм тілом, відчуття, що я витаю, минає, і я знову можу бачити. Я не знаю, скільки саме часу тривав цей стан, проте це могло бути від тридцяти секунд до одної хвилини. Та мені це здалося вічністю. Тобто я хочу сказати, що втратив будь-яке відчуття часу. І це трапилося саме зі мною, з тим, хто ніколи не носить годинника, але завжди з точністю до п’яти хвилин орієнтується, котра година. Та гадаю, що це також збільшує відчуття ейфорії, яка пронизує людину в такі моменти. Зрештою, ми завжди поспішаємо і хочемо встигнути якнайбільше. У такі миті ти повністю звільняєшся від поспіху. Обидва рази я ні з ким не „зустрівся”. І голосів ніяких не почув».

Після того суспільного резонансу, який викликала книга Піма фан Ломмела (Pim van Lommel) «Безмежна свідомість. Нові медичні факти про навколосмертні переживання», сьогодні в Нідерландах майже кожен знає, що таке навколосмертний стан. Він виникає при кисневому голодуванні мозку, відчутті сильного страху, високій температурі тіла та через вплив хімічних речовин. Після зупинки серця двадцять відсотків пацієнтів розповідали, що вони відчували спокій та мир, всі болі в них зникли і вони вважали себе мертвими. Дехто відчував, що покидає своє тіло і бачить сам себе лежачим. Інші вважали, що вони швидко рухалися із темного приміщення крізь тунель, в кінці якого видно яскраве світло, або потрапляли в прекрасну місцевість з яскравими барвами та квітами, а деякі чули там музику. Дехто знову зустрів померлих друзів та родичів, бачив відомих їм релігійних персонажів чи перед ним швидко прокручувалося усе його життя. І все це трапляється менш ніж за хвилину. Як реакція на погані умови, в яких знаходиться мозок, він у шаленому темпі продукує спогади, думки, образи та уявлення, якими його колись напхали. Християни бачать Ісуса, індуїсти — посланців бога смерті Ями, які прийшли по них. Здається, що час біжить значно швидше, ніж звичайно, перед твоїми очима пробігає все життя, і можна заглянути в майбутнє. НСП припиняється із досягненням тієї межі, від якої повертаєшся у власне тіло. Деякі люди кажуть, що Ісус відіслав їх назад, щоб вони піклувалися про своїх дітей.

Заслуга фан Ломмела в тому, що 2001 року в статті «The Lancet» він детально виклав, що люди розповідають про свої відчуття під час НСП. Завдяки цьому стало простіше підняти у світі медицини тему цього явища. Фан Ломмел показує, наскільки сильно в багатьох випадках НСП змінює особистість пацієнта. Настільки навіть, що дуже часто доходить до розлучень. Ті, хто пройшов через НСП, вже не бояться смерті, а їхні релігійні чи духовні почуття та віра в надприродне зростають. У багатьох людей навколосмертні переживання залишають таке сильне враження, що вони і чути не хочуть про ті пояснення цього явища, які дає дослідження мозку. Вони вірять, що заглянули в потойбічний світ, і до кінця життя віддають перевагу духовним та релігійним речам. Однак мій аспірант був винятком і під час та після НСП залишився критичним науковцем.

На жаль, фан Ломмел також не аналізує раціонально, а дозволяє собі захопитися вірою своїх пацієнтів у паранормальні пояснення навколосмертних переживань. Статистика продажів свідчить, що його псевдонаукова інтерпретація знаходить відгук у публіки. Він категорично відкидає будь-які нейробіологічні пояснення навколосмертних переживань і викладає власну теорію, яка має одним махом пояснити не тільки їх, але й інші духовні та паранормальні явища, включно з пророчими снами, реінкарнацією, телепатією і переміщенням предметів силою думки. Як він вважає, мозок не створює свідомості, як припускаємо ми, «дослідники мозку — короткозорі матеріалісти-редукціоністи». Ні, згідно з тезою фан Ломмела, свідомість «наявна у світі всюди», а мозок сприймає її «як радіо чи телевізор приймає передачу». Думки, за фан Ломмелом, також не мають матеріальної основи. Очевидно, він не знайомий з останніми експериментами, які доводять протилежне. Пацієнт з ампутованою рукою за допомогою думки через прилад, що реєструє активність нервових клітин, може керувати комп’ютерною мишкою без ручного протеза. Отже, мозок, який Ломмел називає «радіоприймачем», продукує власну передачу. Ломмел стверджує, що його духовна теорія необхідна, оскільки наша довготривала пам’ять у мозку не має достатньої потужності для зберігання. Дурниці. Схоже, Ломмел не знає, що Ерік Кендел 2000 року отримав Нобелівську премію «за опис того, як короткострокова і довгострокова пам’ять функціонують на молекулярному рівні». На думку Ломмела, в нашому організмі є занадто мало інформації для ембріонального розвитку та захисних реакцій. Він вважає, що вся ця інформація зберігається у Всесвіті. Знову схоже, що він не знає, як 1995 року Нобелівську премію присудили за відкриття генів, які беруть участь у ранньому ембріональному розвитку, а Тонеґава отримав Нобелівську премію ще 1987 року за відкриття того, як наше тіло виробляє таке величезне розмаїття антитіл. І вінчає усе це той факт, що фан Ломмел вважає ДНК не носієм ембріональної інформації, а лише приймачем цієї інформації від універсальної свідомості. Ніхто не стане всерйоз заперечувати справедливість присвоєння 1962 року Нобелівської премії Вотсону і Кріку за розшифровку генетичного коду ДНК. Спроба без жодного наукового аргументу скинути з рахунків чотири Нобелівські премії не залишає книжці фан Ломмела шансів претендувати на науковість.

Будь-яка ситуація, що веде до обмеження функцій головного мозку, може зумовлювати навколосмертні переживання, коли людина потрапляє в стадію між свідомістю, сновидінням і непритомністю. Усвідомлення самого себе порушується, а час, здається, минає повільніше. Було зафіксовано навколосмертні переживання після важкої втрати крові, септичного або анафілактичного шоку, небезпечного для життя ураження струмом, коми через пошкодження мозку чи мозкового інсульту, при спробі скоєння самогубства, при майже утопленні — особливо в дітей — чи при депресії. НСП можуть бути спричинені також надто високим рівнем СО2, через втрату свідомості, пілотом військового штурмовика, зумовлену надто швидким злетом або через гіпервентиляцію, а також ЛСД, псилоцибін чи мескалін. Також були повідомлення про НСП після вживання кетаміну, зараз уже застарілого засобу для наркозу.

Професор Ґерт фан Дійк (Gert van Dijk), невролог і клінічний нейрофізіолог із Лейденської університетської клініки ЛУМК, по декілька разів на тиждень вводить пацієнтів у непритомний стан. Пацієнти регулярно розповідають йому про свої навколосмертні переживання: що вони чули, як їх хтось кличе, про приємні почуття чи відчуття, що вони перебувають у якомусь іншому світі. У тих пацієнтів, в яких зафіксовано тимчасове зменшення притоку крові до мозку, фан Дійк реєструє зупинку електроенцефалограми, хоча мозковий стовбур продовжує функціонувати, адже пацієнти не припиняють дихати. А от фан Ломмел у своїй книзі неодноразово стверджує, що НСП не можуть ґрунтуватися на кисневому голодуванні мозку, оскільки тоді б кожен при зупинці серця переживав НСП. Проте він випускає з уваги, що дещо триваліший дефіцит кисню спричинює такі пошкодження мозку, що людина вже не може пригадати про НСП. При чому він сам згадує цей взаємозв’язок у своєму дослідженні «Lancet». До того ж із дослідження фан Ломмела випливає, що деякі люди більш чутливі до (повторних) навколосмертних переживань, ніж інші. Американський невролог Кевін Нельсон (Kevin Nelson) довів зв’язок НСП із настанням сновидіння (RЕМ-сон) наяву. Якщо під час НСП настає REM-сон, відбувається параліч м’язів, як уві сні, через що людина, навіть якби й хотіла, не може ворушитися чи говорити. Фан Ломмел відкидає кисневе голодування як причину НСП також із тої причини, що до такого ж результату може призвести сильний стрес. Проте зміни у функціях мозку за таких умов прекрасно пояснюють гормон стресу кортизол і реакція власної стресової системи мозку. Коли біль або стрес стають нестерпними, коли наявна безвихідна ситуація, яка загрожує життю, мозок пристосовується і настає REM-сон. Тоді блокується стресова система і виникає стадія сновидінь навколосмертного переживання із почуттям миру. Чому Фан Ломмел такий впевнений, що при втраті свідомості в мозку завмирає будь-яка активність? Професор Ґерт фан Дійк щотижня доводить, що це — дурниці. Адже електроенцефалограма вимірює активність у верхніх шарах мозкової кори. Крім того, при зупинці серця фази між моментом, коли мозок ще нормально функціонує, і моментом втрати свідомості достатньо, щоб пережити НСП, як до, так і після непритомного стану. Саме в такі миті під час нападу скроневої епілепсії Достоєвський переживав свої «безкінечні» одкровення. На захист можливості того, що НСП може наставати в момент пробудження зі стану непритомності, свідчать також відчуття багатьох пацієнтів, начебто в момент вдалої реанімації вони повертаються назад у своє тіло.

Чудернацька гіпотеза фан Ломмела зовсім позбавлена науковості, при тому що дослідження мозку дають переконливе пояснення кожного аспекту навколосмертних переживань. Позатілесне переживання можна викликати стимуляцією тої ділянки, де стикаються дуже чутлива до браку кисню скронева і тім’яна ділянки кори. Якщо тут, у Gyrus angularis (кутовій звивині, рис. 25) порушується обробка інформації, яка надходить із м’язів, вестибулярного апарата й від візуального сприйняття, виникає почуття, що покидаєш своє тіло і витаєш у повітрі. При вживанні коноплі, яка в мозку впливає на численні хімічні речовини-посланці, також описують позатілесні переживання. В одного пацієнта, якому здійснювали електричну стимуляцію гіпоталамуса ззаду поблизу форнікса (склепіння, рис. 23), як побічна дія виникла активація скроневої ділянки, через яку він заново переживав події тридцятилітньої давнини (див. розділ ХІІ.3) так, ніби перед ним пробігало його життя в момент навколосмертного переживання. Медіальна скронева ділянка бере участь у зберіганні епізодичних спогадів з автобіографії, хроніки всього нашого життя. До того ж скронева ділянка надзвичайно чутливо реагує на брак кисню і легко активується через нього. Подразнення гіпокампа призводить до дуже ясних, детальних автобіографічних спогадів, у тому числі про людей, які давно померли. У момент гострої небезпеки для життя ці спогади виринають не один за одним, а всі одночасно, тому розповідають про «панораму життя». Так само, як і при епілепсії скроневої ділянки та інших формах її подразнення (див. розділ XVI.8), це явище можуть супроводжувати дуже сильні духовні й релігійні почуття. Люди вважають, що вони зливаються із Всесвітом, космосом чи Богом, думають, що вони на небесах чи в потойбіччі й мають прямий контакт з Богом, Ісусом чи іншою релігійною постаттю. Почуття миру і спокою, а також зникнення болю під час НСП можна пояснити вивільненням опіумпобідних речовин або стимуляцією системи винагороди. Уявлення, що ти потрапив у тунель, базується на зменшенні кровопостачання очного яблука, що настає в цей момент на периферії поля зору. Через це центр поля зору залишається світлим, а периферія затемнюється, і тому виникає ефект світла в кінці тунелю. Військові пілоти, яких тренують у великій центрифузі, через що погіршується кровопостачання очей, також бачили тунель і світло в його кінці. Прекрасні яскраві кольори і чарівливе світло в кінці тунелю виникають через подразнення тих систем мозку, якими ми бачимо, так само, як під час сну зі сновидіннями. І так само, як у сновидінні, ми стаємо частиною химерного дійства.

І, нарешті, теорія фан Ломмела виходить із того, що наш мозок і ДНК є приймачами неконкретизованих «хвиль свідомості». У своїх поясненнях фан Ломмел багаторазово вживає такі поняття, як схрещування і нелокальність, а також інші терміни, запозичені із квантової фізики. Оскільки це — не моя царина, то я не хотів коментувати цю частину книги фан Ломмела і рекомендував журналістці Надін Бьоке із тижневика Амстердамського університету «Folia» (випуск за квітень 2008 року) замість мене звернутися до Робберта Дійкграафа (Robbert Dijkgraaf), експерта в цій галузі, фізика-теоретика, який наразі є президентом Королівської Нідерландської Академії наук (KNAW). Він сформулював свій вирок однозначно: «У людей є непереборне прагнення шукати в квантовій фізиці рішення непоясненних явищ. Проте всі властивості квантових систем, на жаль, дуже швидко зникають, як тільки зіштовхнути більше, ніж пару частинок. Схрещування і не локальність — явища, при яких частинки поєднані одна з одною на відстані та взаємно впливають одна на одну, — можуть виникати лише за надзвичайних обставин: за температури на мільярдну частку градуса вище, ніж абсолютний нуль, і в надзвичайно добре ізольованому середовищі. У такій теплій і комплексній системі, як людський мозок або світ, що його оточує, не може існувати що-небудь із квантового світу. Навіть на зворотному боці конверта можна математично розрахувати, що це абсолютно виключено».

Звичайно, фан Ломмел має право висувати духовні теорії, не підкріплені жодними дослідженнями. Та його ідеї не нові. Вони існували ще тисячі років тому в багатьох культурах, містичних рухах та релігіях. Проте йму не слід було виставляти себе дурнем перед читачами в розділі під багатообіцяючою назвою «Медичні факти про навколосмертні переживання». Крім того, неприпустимо, що він як лікар на основі своїх цілковито ненаукових теорій залякує людей, щоб вони не надавали свої органи для трансплантації. Жахливо, що він видає за істину нісенітницю про перенесення особливостей характеру донора трансплантованих органів на їх реципієнта (див. розділ XVII.2). А точніше, фан Ломмел каже, що в принципі він не проти трансплантації органів, проте без потреби свідомо лякає потенційних донорів та їхніх родичів.

Так книга, яка обіцяє «медичні факти», тоне в трясовині нав’язливих зауважень і підтримки всяких альтернативних, надчуттєвих і непевних речей. Це робить книжку духовною і часто навіть антинауковою. У жертву меті цієї книги були принесені всі наукові знання і сумніви, за що справедливо можна сказати, що вона вийшла не з академічного середовища, а з хресної купелі ортодоксальної протестантської церкви провінційного містечка.