Ми — це наш мозок

Деменція — руйнівна хвороба, яку часто супроводжують депресії, а також страх; передусім це відбувається на початку захворювання. Для багатьох із нас це причина вирішити, що ми не хочемо проходити свій шлях до кінця. Разом із Нідерландським об’єднанням за добровільне припинення життя NVVE (Nederlandse Vereniging voor Vrijwillige Euthanasie) ми постановили, що в рамках чинного нідерландського законодавства в сфері евтаназії пацієнт із деменцією у процесі хвороби може звернутися за евтаназією, якщо таке рішення буде прийнято вчасно (див. розділ ХІХ.5). Страждання при деменції можуть бути дійсно сильними, і, власне кажучи, не тільки від страху перед поступовою деградацією. Професор Ерік Схердер (Erik Scherder), невропсихолог із VU — один із небагатьох, хто звернув увагу на те, що захворювання мозку, яке спричиняє деменцію, дуже ускладнює діагностику і лікування болю. Викликає занепокоєння проблема недостатньої боротьби з болями в дементних пацієнтів, що трап­ляється дуже часто і зростає із тяжкістю деменції. У деяких випадках, наприклад при васкулярній деменції, хворобливий процес викликає навіть «центральні» болі. Крім того, багато старих людей і без того мають хронічні болі, наприклад через артроз, а оскільки деменція — це проблема вікова, то цілком логічно, що багато дементних пацієнтів страждають від хронічного болю. Та коли поглянути на введення їм болезаспокійливих засобів, то побачимо цілком протилежну картину. Із тими самими діагнозами, приміром при переломі шийки стегна, пацієнтам із деменцією прописують менше болезаспокійливих ліків, ніж пацієнтам без деменції.

Уявлення, що хворі на деменцію не відчувають болю, є в корені хибним. Недостатнє забезпечення болезаспокійливими засобами — це скоріше проблема лікарів, які не можуть правильно оцінити ступінь болю у своїх дементних пацієнтів. Люди зі здоровим мозком можуть просто сказати, що їм дуже боляче, до того ж ступінь болю можна оцінити за підвищенням кров’яного тиску і частішим серцебиттям. Так реагує вегетативна нервова система, але при хворобі Альцгеймера її реакція порушена. Тому при помірних болях у таких пацієнтів не змінюються тиск і пульс. Проте, якщо в них виявляють відповідні відхилення, це означає, що болі вже дуже сильні. Але є методи оцінки ступеню болю не лише у пацієнтів з деменцією, які ще можуть спілкуватися, а й у хворих з тяжкою деменцією, які вже не розмовляють. Наприклад, для клінічної практики існує шкала болю, за допомогою якої перша група пацієнтів може передати інтенсивність болю. З другою групою слід працювати так, як із зовсім маленькими дітьми працюють за допомогою шкали спостереження.

Больові подразники поширюються двома шляхами. Відчуття болю передається по бічній стороні спинного мозку в ту частину кори головного мозку, де обробляються сенсорні подразники. Це — латеральна система. Оскільки хвороба Альцгеймера мало вражає цю частину кори, то тут нормально сприймається і обробляється больовий подразник; у пацієнтів з Альцгеймера нормальний больовий поріг. Друга система передає больові подразники через середню частину спинного мозку в цингулярну кору, тривожну зону мозку, яка в пацієнтів з Альцгеймера значно порушена. Це — медіальна больова система, яка надає відчуттю болю емоційності. Пацієнти з хворобою Альцгеймера мають больові відчуття, тому що латеральна больова система добре працює, але не можуть збагнути, що з ними відбувається, оскільки їх медіальна система ушкоджена. Тому вони реагують таким чином, що ми не трактуємо це як біль. Вони морщать чоло, лякаються, збуджуються.

Сила больових відчуттів у таких пацієнтів також залежить від причини деменції. У пацієнтів із васкулярною деменцією болю більше, оскільки перервані волокнисті системи мозку. У пацієнтів з передлобно-скроневою деменцією емоційне переживання болю приглушене.

Особисто я прийняв би інакше рішення, але є люди, які вирішують пройти увесь шлях деменції до кінця. У таких людей треба професійно оцінювати ступінь болю і лікувати його, адже наука не отримала жодних доказів твердження, що біль очищує.