XVI.8 Епілепсія скроневої ділянки: Божі послання

Не треба мені на небеса; я там нікого не знаю.

Гарм Еденс, газета «HP/De Tijd», 1 вересня 2009 р.

Щоб не було в тебе нікого, (…) хто викликає духів

(…) або розпитує мерців. Бо огидний для Господа

кожен, хто це робить.

Второзаконня 18:10—13

Пацієнти з епілепсією, яка виникає в скроневій ділянці мозку, можуть мати дуже вражаючі екстатичні переживання. Іноді їм здається, що вони вступили в прямий контакт з Богом і отримують від нього доручення. Так один чоловік бачив яскраве світло і когось, схожого на Христа. З’ясувалося, що в нього пухлина в скроневій ділянці, яка викликала епілептичну активність. Коли пухлину видалили, екстатичні напади епілепсії зникли. Напади, які складаються з «Божих відвідин», як правило, тривають від 30 секунд до кількох хвилин, проте можуть надовго змінити особистість. Такі пацієнти часто проходять через емоційні зміни і можуть стати надзвичайно релігійними. У періоди між нападами в них багаторазово проявляється «синдром Ґешвінда», ознакою якого серед іншого є маніакальна схильність до письма, помірний інтерес до сексу і виражена релігійність. Більш ніж імовірно, що на цю форму епілепсії хворіла ціла низка історичних особистостей.

Коли апостол Павло, який тоді ще називався своїм єврейським ім’ям Савл, перебував на шляху до Дамаску, щоб влаштувати там полювання на християн, у нього трапилося екстатичне переживання (Діяння Апостолів 9:3—9): «Коли ж він був у дорозі й наближався до Дамаску, зненацька засяяло навкруг нього світло з неба, і він, упавши на землю, почув голос, що говорив до нього: Савле, Савле, чого мене переслідуєш?» Він запитав: «Хто ти, Господи?» А той: «Я — Ісус, що його ти переслідуєш. (…) Був він там три дні невидючим». Тимчасова кортикальна сліпота, яка настала під час навернення апостола Павла і буває при епілептичних нападах, не раз була описана після екстатичних переживань при епілепсії скроневої ділянки мозку. Імовірний діагноз має також своє підґрунтя у другому Посланні до Коринтян 12:1—9 та у візуальних галюцинаціях, які Лука згадує у своїх повідомленнях про Павла. В одній із галюцинацій Ісус підбадьорює його, в іншій під час молитви в Єрусалимі він впадає в транс, у якому йому з’являється Ісус.

Магомет, засновник ісламу, від шостого року життя мав епілептичні напади, які супроводжувалися релігійними переживаннями. 610 року Магомет мав своє перше видіння. Коли він лежав уві сні в горах неподалік від Мекки, то почув голос, який згодом приписав архангелу Гавриїлу. Той наказав йому: «Читай». Він відповідає: «Я не вмію читати». Голос повторює: «Читай, в ім’я Твого Господа, творця». Він думає, що зійшов з глузду, і вже хоче тікати з гори. Та потім чує голос із неба: «О Магомете, Ти — Божий посланник, а я — Гавриїл». Вперше це трапляється у печері Гіра, і відтоді він отримує одкровення аж до самої своєї смерті. Після смерті Магомета одкровення Гавриїла було записано й укладено як сури Корану.

Жанна д’Арк народилася 1412 року в невеличкому французькому селі Домремі в сім’ї селянина, а померла 30 травня 1431 року у віці всього лише дев’ятнадцяти років на вогнищі в Руані. Історія її життя, включно з епілептичними нападами, була в деталях до хвилини задокументована інквізицією та церквою. У тринадцять років вона вперше почула Божий голос. Він прозвучав праворуч, а перед тим з того самого боку вона бачила яскраве світло. Під час нападів спочатку чувся голос, а одразу по тому з’являлися святі, які пізніше супроводжували її щодня у військових походах своїми порадами. Серед іншого епілептичні напади в Жанни викликали церковні дзвони, від яких вона сильно зворушувалася, так що навіть на полі битви одразу падала на коліна. Напади екстазу супроводжувалися таким сильним почуттям блаженства, що після них у неї котилися сльози. У періодах між нападами в неї проявлялися всі 18 особистісних ознак синдрому Ґешвінда, такі як емоційність та ейфорія, уявлення, що вона має виконати місію, брак почуття гумору, цнотливість і сильне почуття морального обов’язку, асексуальність, нетерпіння і депресивність, суїцидальні настрої та глибока релігійність.

Вінсент фан Гог 1889 року потрапив до лікувального закладу Сен-Ремі де Прованс з приводу епілепсії, але і крім неї мав чимало інших проблем. У нього напади психозу супроводжувалися візуальними та слуховими галюцинаціями і химерними релігійними та параноїдальними уявленнями. Під час одного такого нападу він відрізав собі шматок вуха і як подарунок надіслав його Рашель, місцевій проститутці. Між нападами він проявляв ознаки синдрому Ґешвінда. Його маніакальна творча сила показувала себе не лише у величезній кількості писанини та більш ніж шести сотнях листів до брата, а також у художній продуктивності: що два дні він створював нове олійне полотно. Одночасно з цим від двадцятого року життя зростала його релігійність, і він, як одержимий, читав Біблію. Він хотів стати священиком, проте через особистісні особливості його не прийняли. 1887 року він працював над перекладом Біблії на французьку, німецьку та англійську мови. Щонеділі ходив у чотири різні церкви, а на стіні свого будинку в Арлі написав: «Я — Святий Дух…»

Російський письменник Достоєвський 1849 року був заарештований за участь у радикальній політичній дискусійній групі й засуджений до страти. Він уже стояв перед розстрільною командою, коли прийшло повідомлення про заміну покарання на чотири роки каторжних робіт у Сибіру. Він мав сотні епілептичних нападів і лірично описав свої релігійні переживання під час екстатичних фаз безпосередньо перед нападами. Нізащо в світі він не хотів би від них відмовитися: «Всі ви — здорові люди, але навіть і не підозрюєте, яке щастя відчуваємо ми, епілептики, за секунди перед нападом. У Корані Магомет каже, що він побував у раю. Ті, хто вважає себе розумнішими, переконані, що він брехав і обдурював всіх. О, ні! Він не брехав. Він справді перебував у раю, коли, точнісінько як я, мав епілептичний напад. Не знаю, триває це блаженство секунди чи місяці, але повірте мені на слово, я б не виміняв його на всі радощі, які лише може дати життя». Періоди екстазу видаються значно тривалішими, ніж вони є в дійсності, адже тривають вони від тридцяти секунд до кількох хвилин. Достоєвський описав також релігійний зміст цих переживань: «Я відчував (…), що небо опустилося на землю і втягнуло мене. Я справді відчував присутність Бога і був наповнений Ним. Так, Бог існує… я плакав. А далі нічого не пригадую». Імовірно, те означає, що після цього в нього почався генералізований епілептичний напад. Іноді напади траплялися кожні три дні, іноді — раз на тиждень. Вони описані в його книзі «Біси»: «(…) Є лиш секунди, лише п’ять чи шість поспіль, і раптом відчуваєш присутність вічної гармонії, досконало досягнутої. Це — неземне (…) о, щось вище за любов! Найстрашніше, що так жахливо ясно і така радість. Якби це тривало більше п’яти секунд… душа б не витримала і щезла. За ці п’ять секунд я проживаю все життя, і я б віддав своє життя за них, бо вони цього варті (…)».

Можливо, багато хто буде розчарований, але в незахідному середовищі ніколи не фіксували випадків, коли люди з таким синдромом під час нападу бачили Ісуса чи Божий образ у західному сприйнятті. На Гаїті епілепсія скроневої ділянки виглядатиме як знак духів померлих і її витлумачать як прокляття вуду. Очевидно, під час нападів скроневої епілепсії в нашому мозку спливає закладений у ранньому дитинстві образ Бога разом із мистецькими, літературними, політичними чи релігійними творіннями, а також із думками та переконаннями, які в ньому сидять.

Загрузка...