Ми — це наш мозок

Рис. 27. При передлобно-скроневій деменції наявне сильне зморщування передньої частини мозку (вгорі середньої частини), в той час як решта мозку залишається неушкодженою. (З подякою Нідерландському банку мозку.)

Проте так само, як при хворобі Кройцфельда-Якоба, тут ідеться про дуже рідкісну форму деменції, яку зумовлюють нетипові білки інфекційної природи. Хвороба Кройцфельда-Якоба може бути спадковою. Проте заразний білок раніше переносився під час операцій на мозку, оскільки тоді ще не знали, що для таких операцій треба стерилізувати інструменти особливим чином. Також матеріал з інфекцією переносився під час операцій з трансплантації рогівки ока і з екстрактами гіпофіза, які раніше застосовували для того, щоб дати додатковий поштовх для росту дітям із дефіцитом гормонів росту. Ці екстракти гіпофіза, які, ймовірно, завозять із Росії, досі час від часу випливають у фітнес-центрах, де намагаються наростити м’язову масу за допомогою гормонів росту. Якщо туди потрапив один-єдиний гіпофіз пацієнта з хворобою Кройцфельда-Якоба, то вся партія цього екстракту становить небезпеку для життя. Коров’ячий сказ — це варіант хвороби Кройц­фельда-Якоба, при якій заразний білок із мозку великої рогатої худоби разом з іншими нутрощами потрапив у продукти з рубленого м’яса, наприклад фрикадельки. При хворобі Гантінґтона також маємо спадкову форму деменції. Люди, в яких починаються типові для цієї хвороби рухові порушення, так добре знайомі їм від своїх родичів, знають, що з часом вони теж стануть слабоумними.

Тож є різноманітні форми, проте в більшості випадків основою деменції є хвороба Альцгеймера. Якщо не можеш відрізнити ці різні форми деменції і в кожного слабоумного пацієнта підозрюєш «Альцгеймера», то згодом дослідження під мікроскопом у більшості випадків підтвердить твою здогадку: або це була хвороба Альцгеймера, або змішана форма Альцгеймера з васкулярними змінами.

Можна розглядати хворобу Альцгеймера

як ранню, прискорену і ускладнену форму

старіння мозку.

У минулі десятиліття дослідники хвороби Альцгеймера відносно багато часу присвятили деяким рідкісним спадковим формами цієї хвороби. У Бельгії є дві сім’ї, в яких ця хвороба починається у віці 35 років. Вони помирають між 40-м і 50-м роком життя. У таких сім’ях відкрили генні мутації «бета-амілоїд-прекурсор-протеїну» (bAPP) і пресенілін 1 та 2. Проте нам слід знати, що ці мутації відповідальні за менш ніж 1 відсоток усіх випадків захворювання на Альцгеймера. Набагато частіше винними є такі фактори ризику, як вік та спадковий чинник під назвою аполіпопротеїн E-e4 (ApoE-e4), що викликають розвиток форми хвороби Альцгеймера, яка виникає у 94 відсотків пацієнтів віком за 65 років. Ген ApoE-e4 несе відповідальність за майже 17 відсотків захворювань на Альцгеймера. Та, на відміну від трьох вищезгаданих мутацій, якщо людина має в генному наборі ApoE-e4, то вона зовсім не обов’язково захворіє на цю хворобу. Він лише підвищує ризик захворіти на Альцгеймера. Студенти, які в нас дізнаються, як визначати цей ген ApoE-e4, потім хочуть провести тест на нього в себе самих. Ми це заборонили, адже такий аналіз призводить тільки до стурбованості, але не дає певності, чи справді ти захворієш на Альцгеймера. А якщо й дійсно захворієш, то наразі від цієї хвороби немає дієвої терапії. Молекулярно-генетичне дослідження архівного матеріалу 51-річної Августи Д., першої пацієнтки, в якої Альцгеймер 100 років тому описав цю хворобу, не виявило жодної з відомих мутацій чи генотипу ApoE-e4. Тож вона є прикладом пацієнтки, яка захворіла на Альцгеймера в дуже молодому віці без участі генів, які найчастіше спричиняють цю хворобу.

Зрозуміло, що для ризику захворіти на Альцгеймера важливу роль відіграють численні складні взаємодії генів та середовища. Як же можуть усі ці різноманітні фактори призводити до однакової форми деменції? За найпоширенішою гіпотезою, фактори ризику спричинюють накопичення токсичного амілоїду (bA4) у формі бляшок. Токсичний вплив амілоїду викликає зміну в транспортних білках, і вони утворюють грудки (так звані клубки), які таким чином порушують функції нервової клітини, що вона зрештою відмирає. Масове відмирання клітин у кінцевому результаті призводить до деменції. Вражені клітини віддають токсичний амілоїд, який знову атакує вже наступну групу нервових клітин. Таким чином хвороба поширюється у мозку за певною схемою, яку Браак та інші описали в своєму дослідженні Паркінсона та Альцгеймера від нульової до шостої стадії. Дійсно, виглядає так, нібито хвороба Альцгеймера знає нейроанатомію: вона завжди починається в тій самій мозковій структурі (енторинальному кортексі, рис. 23), далі атакує лімбічну систему і, зрештою, мозкову кору. Ця гіпотеза відома під назвою «гіпотези амілоїдного каскаду». Хоча декілька сімей із мутацією bAPP є досить сильним аргументом на її користь, можна навести принаймні стільки ж аргументів проти такого припущення щодо причин цього процесу найбільш поширеної неспадкової форми хвороби Альцгеймера. Дослідження, проведені з трансгенними мишами, теж не підтвердили версії, що відкладення амілоїду є причиною розвитку клубків. Найбільш переконливо виглядає гіпотеза, за якою хвороба Альцгеймера є прискореною і ранньою формою старіння мозку. Так само, як мотор автомобіля зношується від роботи, клітина мозку зазнає пошкоджень, коли працює. Та, на відміну від мотора, клітина знає спосіб, як усунути ці пошкодження. Це ніколи не відбувається на 100 відсотків. Тому накопичення залишкових пошкоджень, які збираються протягом років, є причиною процесу старіння. Старіння мозку людей, у яких погано функціонує відновлення мозкових пошкоджень, а також людей з частими пошкодженнями мозку, як то професійні боксери (див. розділ ХІІІ.1), відбувається швидше і драматичніше, його наслідками є бляшки та клубки, і зрештою воно призводить до хвороби Альцгеймера. Якщо такий погляд правильний, то для запобігання хвороби Альцгеймера слід протидіяти процесові старіння. Та нам ще далеко до таких можливостей.