Ми — це наш мозок

VI. Гіпоталамус: виживання, гормони й емоції

Тут, у цьому добре захованому місці завбільшки

з ніготь великого пальця, знаходиться джерело

нашого примітивного існування —

вегетативного, емоційного, репродуктивного, —

довкола якого людина більш чи менш успішно

створила цілу кору стримувачів.

Гарві Кушинґ

«У мене дійсно почався сімейний нейрогіпофізарний нецукровий діабет. Тест на сухоїдження був жахливим. За вісім годин я втратив чотири кілограми й постійно бігав по-маленькому».

«…У мого сина також цього тижня виявили нецукровий діабет. Зараз він користується спреєм для носа Мінрін, і це здорово допомагає».

Раніше, коли пацієнт мав надмірне сечовипускання, лікар брав його сечу, опускав у неї палець і куштував на смак. Якщо смак був солодким, то пацієнт страждав на цукрову хворобу (Diabetes mellitus). Якщо смак не солодкий, то говорили про Diabetes insipidus (нецукровий діабет), значить проблема в нирках або мозку. Щодня величезна кількість крові прокачується через нирки і там очищається. У процесі очищення нирка витягає з відфільтрованої рідини близько 15 літрів води. Вона реагує на мозковий гормон, який запобігає виділенню води, за що його назвали «антидіуретичним гормоном» (ADH). Він же відомий під назвою «вазопресин», оскільки підвищує кров’яний тиск. Мова йде про маленький білок, що виробляється в клітинах мозку. Ці клітини розташовані в гіпоталамусі й переміщають гормон у задню частину гіпофіза, де він передається в кровообіг.

Думку, що мозкові клітини можуть виробляти гормони, вперше висловили Ернст і Берта Шаррер (Scharrer) у 40-х роках минулого століття. Під мікроскопом вони відкрили зернятка (гранули) у великих мозкових клітинах гіпоталамуса. Вони припустили, що це — упаковані гормони, які подаються в кровообіг. Ця революційна концепція викликала дуже емоційну реакцію їхніх колег. Будучи вже в літньому віці, Берта все ще схвильовано писала мені, що це припущення відкидали «зі злістю і люттю». Критики вважали, що ці зернятка виникли через хворобливий перебіг, посмертні зміни або в процесі забарвлення. Та оскільки Шаррери показали, що в тваринному світі — від хробака до людини — схожі нервові клітини постачають у кров такі самі зернята, вони змогли довести свою правоту. Вони відкрили не артефакт, тобто не оманливий результат дослідження, що випливає із помилково організованого експерименту, а тип нервових клітин, які мають універсальне поширення і за допомогою гормонів керують численними тілесними процесами. Так із спостережень Шаррерів виник новий напрямок — нейро­ендокринологія.