Ми — це наш мозок

Be nice to your kids, they’ll choose your nursing home.[5]

Напис на кавовій чашці — подарунку від моєї доньки

Третина хворих не зауважує, коли в них починається хвороба Альцгеймера. Вони заперечують, що з ними щось не так (= анозгнозія), і нерідко партнерам доводиться переконувати їх, що є вагомі причини звернутися до лікаря. Один знайомий привів свою дружину, в якої почалася деменція, на мій симпозіум, де детально розглядали хворобу Альцгеймера. Стурбований приятель запитав її: «Тебе це не дуже шокувало?», на що вона відповіла: «Мене — ні, проте це мало б дуже шокувати тих, хто на це хворіє». Інші значно раніше зауважують, що з ними щось не так. Коли Гарольд Вілсон 1974 року вдруге став британським прем’єр-міністром, він помітив, що його почала підводити доти фотографічна пам’ять. 1976 року він здивував усіх своєю добровільною відставкою. Через два роки в нього проявилися перші ознаки хвороби Альцгеймера. Початок хвороби Альцгеймера може підкрастися непомітно, а процес — відбуватися дуже довго. Коли 1981 року майже 70-річний Рональд Рейган став президентом Сполучених Штатів, він урочисто заявив, що піде у відставку, якщо захворіє на Альцгеймера. Згодом виявили ознаки того, що хвороба почалася в нього 1984 року. Аналіз його промов показав, що тоді в нього почали закрадатися перші помилки у вживанні артиклів, прийменників та займенників. Він став уп’ятеро частіше робити паузи і говорити на дев’ять відсотків повільніше, ніж раніше. 1992 року симптоми хвороби стали більш помітними, а 1994 року, через десять років після перших змін у мові, Рейган написав листа до співвітчизників, в якому повідомив, що він є одним з мільйонів американців, уражених цією хворобою. Ще через 10 років він помер, за 20 років від початку хвороби.

На своєму шляху по мозку хвороба Альцгеймера просувається певним маршрутом. У мозку померлих під мікроскопом у корі скроневої ділянки (енторінальному кортексі, рис. 23) можна розпізнати перші типові для Альцгеймера аномалії — клубки. Далі з’являються окремі аномалії в гіпокампі. У цей момент ще не видно жодних симптомів. Так один померлий, що заповів нам свій мозок для досліджень як «контрольний орган», ще не усвідомлював, що в його мозку вже почався хворобливий процес. Наразі неможливо встановити сам початок процесу хвороби в живих людей. Проте, коли скронева кора (рис. 1) та гіпокамп (рис. 23) вже значно постраждають від хвороби Альцгеймера, з’являються порушення пам’яті на актуальні події. Людина вже не тямить, що відбулося буквально нещодавно, проте в деталях пригадує давно минулі події, наприклад якесь свято в початковій школі. Коли хвороба Альцгеймера зрештою перекидається на інші ділянки мозку, пацієнт стає слабоумним. Останньою ушкоджується задня частина мозкової кори, яка відповідає за зір (візуальний кортекс, рис. 19). Деякі художники, хворі на Альцгеймера, на диво зберігають свої творчі мистецькі здібності. Так, наприклад, одна художниця могла чудово малювати портрети, хоча вже була не в змозі скласти адекватну ціну на них, не кажучи про те, щоб торгуватися. Ці художники до останньої хвилини використовують задню частину мозкової кори.

У процесі перебігу хвороби за певною фіксованою схемою не тільки розвиваються мікроскопічні зміни, а також починають відмовляти функції. При цьому ми втрачаємо свої здібності в порядку, зворотному до того, в якому ми їх розвивали. Доктор Баррі Рейсберґ (Barry Reisberg) із Нью-Йорка пронумерував стадії перебігу хвороби Альцгеймера. На першій стадії зміни непомітні. На другій стадії людині важко знаходити речі, вона помічає проблеми в роботі, проте ще може з ними справитися. На третій стадії інші теж починають помічати, що людина вже не дає собі ради зі своєю роботою. На четвертій стадії людина не в стані справлятися зі складними завданнями, як-то веденням своїх фінансів. Потім (на п’ятій стадії) потрібна стороння допомога, щоб дібрати собі одяг. Далі (6-а) допомога потрібна при вдяганні, а на 6-б — щоб помитися; (6-в) людині важко злити воду в туалеті й підтертися, (6-г) починається нетримання сечі, а відтак і калу (6-д). На стадії 7-а людина промовляє лише до п’яти слів на день, а незабаром (7-б) вже не може сказати нічого зрозумілого; не може ходити (7-в), а згодом навіть самостійно сидіти (7-г). Зрештою (7-д) зникає посмішка, поява якої на обличчі немовляти так усіх тішила, а тоді (7-е) вже неможливо тримати голову. У кінці пацієнт лежить на ліжку в позі зародка (рис. 28), а коли вставити йому до рота палець, в нього вмикається смоктальний рефлекс. Так пацієнт повністю повернувся на стадію новонародженого.