Ми — це наш мозок

Гіпоталамус є необхідним для виживання виду, оскільки він регулює розмноження, а також для виживання індивіда, бо керує багатьма тілесними процесами.

Без гіпоталамуса ми змогли б жити тільки за умови постійної допомоги інших.

Він прийшов до мене в супроводі надзвичайно турботливої матусі. Після операції вона ні на секунду не спускала з нього очей. А мені дедалі більше ставало ясно, що так і треба, бо вона функціонувала як його зовнішній гіпоталамус. За кілька років до того один видатний нейрохірург прооперував йому пухлину мозку, краніофарінгеому. Операція була необхідною, інакше він би незабаром осліпнув. На щастя, тепер він бачив добре. До операції він був чудовим учнем старшого класу гімназії, а також прекрасним спортсменом. Під час операції довелося повністю видалити гіпоталамус, і тоді гіпофіз зовсім перестав працювати. Після втручання його функції перейняла на себе ціла низка гормональних препаратів. Але це ще була найменша проблема. Побічні ефекти високої дози гормонів росту були значно гіршими. Через них у хлопця утворилися болючі набряки суглобів, були болі в м’язах і почали рости груди. Коли мати дізналася, що причиною ускладнень стали високі дози гормонів росту, дозування зменшили, а тканини грудей видалили хірургічно. Мати постійно мусила нагадувати йому, які ліки він уже прийняв, а які ще ні і коли час вживати наступну дозу гормонів. Так вона замінила його дуже пошкоджену пам’ять, а також біологічний годинник (4) — дві структури гіпоталамуса, які були видалені під час операції. За допомогою гормона сну мелатоніну мати намагалася компенсувати порушення сну, що виникли через пошкодження його внутрішнього годинника. Звісно, вона не могла нічого зробити з повною відсутністю у нього сексуальної активності, яку спричинила відсутність передньої частини гіпоталамуса (5). Частково через пошкодження пам’яті (1—3), а частково через відсутність гістамінної системи (6), яка відіграє важливу роль у зосередженні уваги, він мав порушення пам’яті й концентрації. Цю систему мати також не могла замінити, тому талановитий хлопець не зміг продовжити навчання. До найменших дрібничок мати регулювала кількість та склад їжі для нього, оберігаючи таким чином свого сина від ожиріння та діабету, які б, безсумнівно, з’явилися унаслідок пошкодження гіпоталамуса (7, 8). Але найнебезпечнішою була відсутність регуляції температури. Коли він займався спортом, а ставало дещо прохолодніше, то навіть за якісь хвилини він сильно переохолоджувався, а якщо виглядало сонце чи йому ставало гаряче, наприклад, коли він підбіг до мене в AMC (Амстердамській університетській клініці), його температура відразу підскакувала до гарячки. Досить було йому почекати п’ятнадцять хвилин в операційній сорочці, котра зав’язується ззаду, — і температура в нього падала настільки, що він мало не впадав у кому і потребував відігрітися в гарячому душі, перш ніж почнуть операцію. І цю функцію гіпоталамуса також брала на себе мати, яка ходила за ним із вушним термометром при кожній зміні температури довкола та одразу ж уживала відповідних заходів.

Цей випадок ще раз продемонстрував мені, скільки життєво важливих функцій автоматично регулюються в нашому гіпоталамусі, маленькому шматочку мозкової тканини. Але в цьому гармонійному симбіозі матері та сина дечого бракувало. Тому я обережно запитав: «Ти іноді лютуєш?» Він сказав: «Ні», а тоді раптом підскочив і заверещав: «Але якщо спіймаю мого брата, заб’ю на смерть цього мерзотника!» Ага, подумав я, класичний вентромедіальний гіпоталамічний синдром. Тепер, узявшись за роль передлобного стримувача, мати заспокійливо обняла його і сказала: «Цього я дуже побоююся. Він справді міг би його вбити». Раніше брат був слабшим за нього в навчанні та спорті, а зараз як підприємець заробляв чимало грошей, та зовсім не піклувався ні про брата-інваліда, ні про перевтомлену матір.

Для вентромедіального гіпоталамічного синдрому характерні напади люті, що іноді супроводжуються бажанням убивати, емоційною лабільністю, ненажерливістю, ожирінням та розумовим регресом.

На жаль, через повне видалення гіпоталамуса цей молодий чоловік страждав від усіх проявів синдрому. Без постійної допомоги матері він би не вижив.

Ось іще анатомія для аматорів (див. рис. 15 (1—3)): інформація з пам’яті передається з гіпокампуса через склепіння у соскоподібні тіла в задній частині гіпоталамуса.

Їх під час операції видалили. У соскоподібних тілах інформація перемикається на шляху до таламуса (2, див. також рис. 24). Супрахіазматичне ядро (4) є біологічним годинником. Преоптична ділянка потрібна для сексуальної активності (5). Пам’ять і зосередження порушені через відсутність соскоподібних тіл, а також через пошкодження туберомамілярного ядра, єдиного джерела гістаміну з нейронів нашого мозку. Гістаміни потрібні нам для зосередження уваги (6). Ділянки, які регулюють апетит та обмін речовин, — це інфундибулярне ядро і паравентрикулярне ядро (7, 8). Преоптичне ядро регулює температуру. МРТ показало, що від гіпоталамуса дійсно нічого не залишилося. Ендоскопічна фенестрація (ендоскопічна операція на нижній стороні мозку) підтвердила пошкодження. Більшість соскоподібних тіл була відсутньою, тому та інформація, яка надходила у склепіння, що ще проглядалося на МРТ, не давала хлопцеві ніякої користі. Крім того, було повністю відсутнє дно гіпоталамуса, Infundibulum/Tuber cinereum.