Ми — це наш мозок

Інтелектуал — це той,

хто знайшов щось цікавіше за секс.

Едґар Уоллес (1875—1932)

Ще в матці в нашому мозку закладаються гендерна ідентичність (почуття приналежності до чоловіків чи жінок) та сексуальна орієнтація (гетеро-, гомо- чи бісексуальність) (див. розділ IV). У період статевого дозрівання активуються колообіги, необхідні для нашої сексуальної поведінки і закладені ще на ранньому етапі розвитку. Транссексуальність є крайньою формою проблем з гендерною ідентичністю (див. розділ IV.6). Часто вже у віці п’яти років транссексуали переконані, що вони народилися не в тому тілі. Вони готові за зміну статі віддати все. У мозку транссексуалів-чоловіків ми виявили жіночі структури і навпаки. Це тільки підтверджує припущення про те, що на ранньому етапі розвитку в їхньому мозку відбулася атипова сексуальна диференціація. Перш ніж узятися за лікування транссексуала, треба виключити можливість того, що бажання зміни статі є частиною психозу, як це трапляється при шизофренії, біполярному розладі чи інших серйозних розладах особистості. Також, коли змінюється сексуальна орієнтація людини, слід виключити можливі мозкові захворювання. При пухлині мозку чи такому захворюванні, як пошкодження скроневої ділянки, яке викликає розгальмовану сексуальну поведінку, у дорослих зустрічається переміна від гетеросексуальності до гомосексуальності чи педофілії.

Оскільки для всього є свій час і своє місце, багато частин мозку невтомно зайняті контролем сексуальної поведінки. І їм це, як правило, вдається майже 23 години на добу. А в тих пацієнтів, у кого пошкоджені гальмівні реакції, можна спостерігати невгамовну сексуальну поведінку чи гіперсексуальність. Такі пошкодження можуть викликати не тільки гіперсексуальність, а навіть парафілію, види сексуальної поведінки, які сприймаються як відхилення від норми, як то сексуальне збудження від предметів, садомазохізм і педофілія. Існують форми епілепсії, які можна лікувати хірургічним видаленням частини скроневої ділянки. Часом після такого втручання починається гіперсексуальність, феномен, який називають синдромом Клювера-Б’юсі. Після такої операції один чоловік бажав сексу з жінкою по п’ять-шість разів на день, а в проміжках між цим займався мастурбацією.

У передній частині скроневої ділянки знаходиться мигдалеподібне тіло (мигдальне ядро, рис. 24). Серед іншого ця структура регулює агресивну і сексуальну поведінку. Тому в деяких випадках пацієнтам із невиліковною формою агресивної поведінки мигдалеподібне тіло відключали хірургічним шляхом, після чого іноді проявлявся синдром Клювера-Б’юсі. Отже, мигдалеподібне тіло також гальмує сексуальну поведінку. І навпаки, виявилося, що електрична стимуляція мигдалеподібного тіла може викликати приємні сексуальні відчуття. Компоненти сексуальної поведінки можна також збудити за допомогою стимуляції інших мозкових структур. Через активацію вживленого в септум (рис. 23) електрода деякі пацієнти викликали в себе оргазм, і в них навіть розвивалася потреба в мастурбації. У деяких пацієнтів у септум випадково потрапив кінчик пластикової трубки, вставленої для того, щоб відводити рідину з мозку в черевну порожнину (вентрикуло-перитонеальний шунт). Від цього в них різко зросла сексуальна активність, в той час як у іншому випадку після пошкодження септиму настала імпотенція. Таким чином відкривають дедалі нові структури мозку, які гальмують наші сексуальні імпульси і дозволяють нам принаймні зберігати видимість порядних громадян.

Невже більше не залишилося нічого святого?

Секс починаються і закінчується в мозку. Нашу сексуальну поведінку постійно стримує багато мозкових систем. Але коли ми закохуємося, то викидаємо всі гальма за борт. Коли ми чуємо, бачимо, відчуваємо запах і дотик нашого партнера, активується багато мозкових структур. Наша сексуальна активність керується багатьма частками мозку. Через спинний мозок і вегетативну нервову систему наші статеві органи готуються до справжньої мети свого існування: запліднення яйцеклітини. Щоб ми повністю присвятили себе цій меті, мозок винагороджує нас оргазмом. Подразнення, викликані стимуляцією наших статевих органів, по спинному мозку біжать до головного мозку та потрапляють, як і всі інші еротичні відчуття, спершу в центр нашого мозку, в таламус (рис. 2) та гіпоталамус (рис. 5). Оргазм, який викликають ці подразники, винагороджується виділенням допаміну в Nucleus accum­bens (рис. 13) і «гормона любові» окситоцину в гіпоталамусі (рис. 5). Ці гормони посилюють соціальну взаємодію партнерів, крім того, стимулюють виділення в мозку опіатоподібних речовин. Нам настільки приємне виділення мозком цих речовин, що сьогодні землю населяє вже шість мільярдів людей. Люди відрізняються одне від одного всім, також і тим, наскільки сильно їх цікавить секс. Поліморфізми, невеличкі відмінності в генній ДНК білка, який приймає послання допаміну (допамінового рецептора D4), корелюють з індивідуальною потребою в сексі, збудженні й сексуальній поведінці. Надто активна допамінова система теж викликає проблеми. У пацієнтів із хворобою Паркінсона бракує допаміну і їх лікують L-допою, речовиною, яка в мозку перетворюється на допамін. Трапляється, що «каші передають масла», і терапія L-допою має побічну дію, викликаючи в пацієнтів-паркінсоністів гіперсексуальність. Один із способів лікування хвороби Паркінсона полягає в тому, що для лікування тремору в мозок у Nucleus subthalamicus (рис. 20) імплантують глибинні електроди. Але при цьому може проявлятися та сама побічна дія. У деяких пацієнтів унаслідок стимуляції розвивається гіперсексуальність, яка часом переходить у манію.

Активацію системи винагороди в мозку сексом можна побачити на мозковому сканері. У місті Гронінген професор Ґерт Гольстеґе (Gert Holstege) умовив піддослідних доводити до оргазму своїх партнерів, поки вони лежать головою в сканері. Таким чином можна було побачити активізацію допамінової системи винагороди у шлуночковому тегментумі (рис. 13). Таку саму реакцію можна було спостерігати при ін’єкції героїну. Це багато пояснює, бо поряд із допаміновою системою під час оргазму і мозку бере участь опіатна система. При введенні налоксону, речовини, яка блокує в мозку дію опіатів, зменшується отримане від оргазму задоволення.

На сканері також було видно, що при сексуальному збудженні в чоловіків і жінок активуються ділянки мозку. У жінок це були переважно моторна і сенсорна кора, у чоловіків — окципітально-скронева кора (рис. 1) і клауструм. Клауструм — це тоненький шар кори, розташований одразу під інсулярною частиною (рис. 24). Всупереч позиції нобелівського лауреата сера Френсіса Кріка, що клауструм задіяний у вищих мозкових функціях, у нашій свідомості, видно, що ця структура принаймні в чоловіків займається також такою ницою діяльністю, як секс. У чоловіків сексуальна активність також активує інсулярну ділянку, ту ділянку мозкової кори, яка регулює частоту ударів серця, дихання і кров’яний тиск. Цікаво, що в обох статей мозок досягає тієї ж мети — оргазму — різними шляхами. В обох статей знижується активність мигдалеподібної залози. Вона гальмує нашу сексуальну поведінку тоді, коли нам треба займатися не сексом, а іншими справами. Але зниження активності мигдалеподібної залози призводить до того, що під час статевого акту ми стаємо менш обережними. Під час оргазму видимі на сканері схеми активності й гальмувань у чоловіків та жінок у цілому були ідентичними. Так само в обох статей був сильно активований мозочок. М’язові скорочення в чоловіків та жінок керувалися із мозочка. Передлобна і скронева кора під час оргазму були менш активними, що давало на цьому етапі ще більш нестримну сексуальну поведінку. У такі моменти людина дійсно на деякий час стає безтямною. Під час оргазму тільки в чоловіків активується невеличка стовбурова ділянка — періадуктальна сіра ділянка. Вона активується також в опіатних наркоманів при введенні героїну.

Звісно, дослідження Гольстеґе за допомогою сканера наштовхнулося на протидію.

В інтерв’ю Гольстеґе сказав, що один колега з пуританських США перед його презентаційними постерами на якусь мить заціпенів, густо почервонів і, відходячи, пробурмотів: «Невже більше не залишилося нічого святого?»

По-третє, слід пригадати, що всі наші

психологічні положення колись треба поставити

на ґрунт їхніх органічних основ. І тоді, цілком імовірно,

виявиться, що є особливі речовини та хімічні процеси,

які впливають на сексуальність і є посередниками

продовження індивідуального життя і життя виду.

Ми беремо до уваги таку ймовірність, заміщуючи

особливі хімічні речовини особливими психічними силами.

Зиґмунд Фройд, «Вступ до нарцисизму», 1914

Гормони беруть участь у всіх аспектах нашої сексуальної поведінки. Чоловічий гормон тестостерон впливає на сексуальне збудження. У деяких літніх чоловіків рівень тестостерону занадто низький, що веде до зниження лібідо, сексуального інтересу і депресій. У таких випадках введення тестостерону сприятливо впливає як на сексуальність, так і на настрій. У жінок тестостерон також стимулює лібідо. У них цей гормон виробляється в наднирниках та яєчниках. Одна пацієнтка з пухлиною, яка виділяла тестостерон, після операції з видалення пухлини гостро переживала її нестачу, оскільки завдяки підвищеному тестостерону в неї було надзвичайно інтенсивне сексуальне життя.

Щомісячні коливання рівня жіночих гормонів подають мозку сигнал, коли починається плідна фаза. У період овуляції американські студентки на підсвідомому рівні одягалися більш привабливо. Вони воліли носити спідниці, а не штани, накладали більше косметики, більше показували відкритого тіла і поводилися сексуально активніше. Сигнали, які жінки несвідомо випромінюють під час плідної фази, впливають на їх оточення. У дні овуляції стриптизерки заробляли близько 335 доларів чайових за вечір, в той час як в інші дні циклу їм вдалося зібрати «тільки» по 185 доларів. У період овуляції жінок більше приваблює мужній голос і чоловіча поведінка. 2008 року дослідження цієї теми Джефрі Міллером (Geoffrey Miller) і Брентом Джорданом (Brent Jordan) були відзначені «Іґнобелівською премією», яка пародіює справжню нобелівську відзнаку.

Реакція мозку на еротичні зображення залежить не тільки від статі та віку, але й від рівня гормонів глядача. Коли людина бачить такі зображення, функціональні зміни відбуваються в десятках ділянок мозку. У молодих чоловіків зображення викликають більше сексуальне збудження та більшу активність у певних ділянках мозку, ніж у молодих жінок. У чоловіків на цій ранній стадії сексуальної стимуляції перш за все гіпоталамус та мигдалевидна залоза (рис. 24) активізуються сильніше, ніж у жінок. У жінок ступінь активності також залежить від стадії менструального циклу. У період овуляції вони сильніше реагують на такі подразники, ніж під час менструації. У чоловіків середнього віку (46—55 років) в деяких ділянках, як, наприклад, таламусі й гіпоталамусі, вже не видно активізації, що вказує на зменшення з віком реакції збудження еротичними стимулами.

Окситоцин — це гормон, що виробляється мозковими клітинами гіпоталамуса і через гіпофіз потрапляє в кровообіг (див. розділ ІІ.2, 3). Він впливає на м’язові волокна органів розмноження. Коли він виділяється прямо в мозок, то впливає також на нашу поведінку. Крім того, у чоловіків виділений у гіпоталамусі окситоцин важливий для ерекції. У фазі сексуального збудження в чоловіків та жінок виявляється високий рівень окситоцину, який в обох статей задіяний в оргазмі. Він стимулює скорочення гладкої мускулатури і таким чином потім викликає у чоловіків еякуляцію. До того ж він управляє транспортуванням сперми вперед і одночасно переміщенням яйцеклітини в зустрічному напрямку, так що їй не уникнути зустрічі зі спермою.

Впливаючи на просування сперми, оргазм у жінки також впливає на вибір нею партнера, бо той, хто може довести її до оргазму, має еволюційну перевагу, отримавши можливість запліднення. Крім того, в жіночому оргазмі виявили присутність спадкового складника. Отже, все говорить про те, що жіночий оргазм слід розглядати як адаптивний механізм, що виник шляхом природного добору. Це спростовує неприємну для жінок гіпотезу, що жіночий оргазм — такий сам рудимент, як і чоловічий сосок, який має якусь функцію тільки в протилежної статі. Сильний викид у мозку окситоцину сприяє утворенню пари. Почуття щастя, яке ми при цьому переживаємо, посилюється тому, що в цю мить окситоцин вивільняє із інших мозкових клітин опіатоподібні речовини. Ось чому люди, що страждають на хронічні болі, кажуть, що після статевих стосунків болі турбують їх значно менше. Максимальний рівень окситоцину в плазмі, який досягається при сексуальному збудженні, гальмує систему стресу і має розслаблювальну дію. На перший погляд, окситоцин видається неврологічним втіленням гасла шістдесятих років «Make love not war» («Займайся коханням, а не війною»). Та він не тільки гальмує агресію всередині групи, але й розпалює ворожнечу до всіх поза нею. Тому не такий безневинний, як здається.

У мисленні багатьох людей гріховність сексу

затінює знання про продовження роду.

Дж. Паркс, 1966

Пошкодження головного чи спинного мозку можуть спричинити порушення сексуальних функцій. Вид порушення залежить не стільки від причини пошкодження, як від його місця. Воно може бути спричинене церебро-васкулярним інсультом (апоплексичним ударом), хворобою Паркінсона, травмою, множинним склерозом (MS), інфекціями чи пухлиною. Пошкодження передлобної кори може призвести до апатії і послаблення сексуальності, або також до розгальмованості та зростання сексуальної активності. При деменції послаблення гальм через дегенерацію мозкової кори інколи призводить до непристойних сексуальних натяків і навіть до ексгібіціонізму та сексуальних посягань. Пошкодження скроневої ділянки можуть викликати синдром Клювера-Б’юсі, який супроводжується гіперсексуальністю та гіпероральністю (потребою постійно запихати щось собі до рота). При пошкодженні таламуса чи субталаміального ядра (Nucleus subthalamicus) виникає сильна розгальмованість. У більшості пацієнтів із MS з’являються функціональні сексуальні порушення. Залежно від місця розташування склеротичних бляшок, ураженими можуть бути всі сфери сексуальності. Зафіксовано випадок з однією пацієнткою, в якої за два місяці до смерті на ґрунті MS розвинулося дуже рідкісне ускладнення — гіперсексуальність із множинними парафіліями, такими як педофілія, зоофілія (секс із тваринами) та інцест. У неї було багато ушкоджень MS в гіпоталамусі, базальній передлобній корі, септумі та скроневій ділянці. Тому було важко встановити, яке саме пошкодження відповідає за певний вид поведінки.

Один 34-річний чоловік відчував збудження, коли бачив сплячу жінку, особливо тоді, коли він міг гладити її праву руку і нігті. Будучи одруженим, він втратив контроль над цією сексуальною схильністю і таємно давав дружині сильну дозу снодійного, щоб віддаватися своїй парафілії. Коли жінка зауважила це, був страшенний скандал. Будучи підвладним своїй манії, він напав на неї з перцевим спреєм і намагався оглушити. Тоді в неї урвався терпець і вона викликала поліцію. Чоловіка направили на психіатричне обстеження. Виявилося, що в нього передлобно-паріетальна атрофія мозку і важкі аномалії білої речовини та пошкодження волокнистих з’єднань підкірки. У віці десяти років він переніс тяжку травму мозку, після чого пролежав у комі чотири дні. До того ж у нього був розлад уявлення про своє тіло «body image disorder» (див. розділ ІІІ.5), тому він ментально мав неповне уявлення про свою праву руку. Дослідження показали, що майже половина людей, які схильні до парафілій і скоюють сексуальні злочини, колись пережили тяжкі черепно-мозкові травми, пов’язані із втратою свідомості.

Депресії пов’язані із втратою лібідо. Система винагороди, яка реагує на допамін, гальмується підвищеним рівнем гормона стресу (кортизолу), що призводить до повної неспроможності відчувати радість і бажання (ангедонія). Крім того, під час депресій знижується рівень тестостерону; також низький тестостерон несприятливо впливає на настрій. Антидепресанти також знижують лібідо і гальмують оргазм. І навпаки, сексуальна активність пацієнта з біполярним розладом у фазі манії може зростати.

Майже всі пацієнти, які через крововилив, травму чи інфекцію страждають на порушення в гіпоталамусі чи гіпофізі, мають сексуальні проблеми, які походять або з автономної нервової системи, або від гормональних факторів. Діабет може зачепити нервові клітини, що викликає порушення сексуальних функцій. Він є основною причиною порушення ерекції у чоловіків і болючого сексу в жінок.

Також на сексуальність можуть негативно впливати хронічні захворювання і вживання медикаментів (наприклад, від високого тиску, депресій, шизофренії та епілепсії).

Один пацієнт із поперечним паралічем, що мав вагітну дружину, з десятих рук дізнався, як йому співчувають: «Як підло, що вона таке вчинила і завагітніла від іншого, а він і без того бідолашний». Спершу дійсно дивує, як це жінка може завагітніти від паралізованого чоловіка. При повному поперечному паралічі, коли шкіра вниз від пупка зовсім не чутлива, справді вже не можлива ерекція, якою керує мозок, так звана психогенна ерекція, яку викликає вигляд, запах, дотик партнера. Але стимуляція пеніса викликає так звану рефлекторну ерекцію, і вона дуже навіть можлива в пацієнтів із поперечним паралічем. Бо ці рефлекси проходять у нижній неушкодженій частині спинного мозку.

Психогенна ерекція походить з головного мозку, а із статевих органів по спинному мозку піднімається еротичне збудження. Якщо збагнути, наскільки жваво під час сексуальної активності по спинному мозку рухаються туди-сюди речовини-трансмітери, і якщо знати, що трансмітери потрібні для еякуляції, то стає доволі дивно, що 38 відсотків чоловіків із повним поперечним паралічем все-таки можуть мати оргазм. Цей несподіваний факт має три вражаючі пояснення: по-перше, у деяких паралізованих людей шкіра довкола знечуленої зони стає настільки чутливою, що виникають нові ерогенні зони і їх стимуляція партнером може викликати оргазм. Це можуть бути плечі, а також зона довкола грудей, рота та очей. По-друге, американський дослідник Баррі Комісарук (Barry Komisaruk) за допомогою функціональної томографії довів, що поперечно паралізовані жінки, в яких шкіра втратила чутливість на рівні пупка і навіть вище, можуть мати оргазм, оскільки блукаючий нерв (Nervus vagus, рис. 14) в обхід пошкодженого спинного мозку передає подразнення із вагіни в головний мозок, де активізується багато ділянок. Третє пояснення принесло дослідження чоловіків, які мали поперечний параліч на високому рівні, наприклад американський кіноактор Крістофер Рів (Christopher Reeve), котрий грав Супермена, поки не впав з коня і відтоді його паралізувало нижче рівня шиї. Половина чоловіків з такого роду паралічем, де нерухомі не тільки руки, але й ноги, все ще можуть переживати оргазм, дехто навіть з еякуляцією, хоча не мають жодних відчуттів у ділянці геніталій. Глибоко в спинному мозку розташовані нервові клітини, які беруть на себе функції центру еякуляції. Тож друзі паралізованого чоловіка, доброзичливо даючи такі коментарі про його вагітну дружину, дуже недооцінили винахідливість нервової системи у справі продовження роду.

Впадає у вічі, що пацієнти-епілептики часто страждають на сексуальні порушення. Частково причиною цього стає вживання медикаментів проти епілепсії, а частково — порушення функцій гіпоталамуса через епілептичну активність мозку. Протиепілептичні препарати можуть знизити рівень тестостерону і підвищити рівень естрогену. Гіпокампус і мигдалеподібна залоза в скроневій ділянці регулюють багато процесів у гіпоталамусі. При скроневій епілепсії активність цих мозкових структур змінюється, що призводить до дерегуляції гіпоталамуса і порушення сексуальних функцій. У чоловіків при цьому перш за все йдеться про втрату лібідо, імпотенцію та безпліддя, зниження рівня тестостерону й аномалії сперми. У жінок виникають менструальні розлади, надмірне розростання волосяного покриву (гірсутизм) та безпліддя.