Ми — це наш мозок

Життя чарівливе для нас,

бо не повернеться ніколи.

Емілі Дікінсон (1830—1886)

У традиційній китайській медицині є багато засобів, які начебто продовжують життя. Крім того, у Китаї стверджують, що все, що смакує, є корисним для тіла чи окремих органів і гарантує «довге життя». На мене здивовано витріщуються, коли на таке я відповідаю, що мене цікавить життя не так довготривале, як щасливе і цікаве.

Але в Китаї я дійсно бачив, що трави можуть надовго законсервувати тіло. В одну зі своїх поїздок у Хефей в університет Аньхой, де я працюю запрошеним професором, я вперше почув про регіон, відомий під назвою гори Жихуа. У часи правління імператора Ванлі (1573—1619 рр.) з династії Мінь тут жив монах на ймення Ву Ксі А, який за 18 років кров’ю зі свого язика і золотим порошком переписав 81 том буддійських трактатів. Кажуть, що він помер у віці 126 років, а його тіло навіть через три роки після смерті не показувало жодних ознак тління. Інші монахи, які вважали його реінкарнацією Будди, позолотили його тіло. Буцімто його мумія як «Монах довголіття» зберігається в «Палаці довголіття». Кажуть, в інших монастирях гір Жихуа зберігають 500-річні мумії і поклоняються їм. Мені було важко уявити, що це можливо, адже в тих горах дуже вологий клімат. Мій перший докторант з Китаю Жоу Дзянґ Нінь, який зараз є професором у Хефеї, сказав, що мені треба побачити це на власні очі, якщо вже я не можу просто повірити. В університеті в наше розпорядження надали автомобіль із водієм; жінка та донька супроводжували мене, а як перекладач до нас приєднався доктор Аімінь Бао, китайський лікар.

Після шестигодинної поїздки ми прибули в гори пізно ввечері, в такий час, коли всі монастирі та багато храмів уже зачинені, тому нам довелося переночувати в маленькому селі Жихуа. Наступного ранку ми повернулися до монастирів, де буддійські монахи зібралися в молитві довкола скляного саркофага. У ньому справді лежала пофарбована золотом мумія у молитовній позі. Настоятель наказав монахам відійти, щоб ми змогли роздивитися мумію. Структура тіла була зовсім неушкодженою, на ньому можна було запросто проводити екзамен з анатомії. Крізь тонку суху шкіру було видно окремі м’язи. У горах Жихуа в кожному монастирі є одне або декілька м’ясних тіл, як тут називають мумії. Через нашого китайського перекладача я запитав у настоятеля монастиря, яким чином тілу цього монаха вдалося так добре зберегтися після смерті. Його відповідь усе пояснила: «Бо він — святий». Після цього я зателефонував Жоу і з посмішкою розповів йому, що ми розгадали загадку: «Він — святий». Жоу вважав, що монахи припиняли їсти, як тільки відчували наближення смерті. За якийсь час вони починали їсти тільки зілля, при цьому сиділи у великому горщику з відваром трав. Нібито таким чином іноді вдавалося законсервувати їхнє тіло ще перед смертю. Так вони ставали святими. Тим часом монахи запросили мою доньку помолитися разом з ними; вони були дуже милі й посвятили її в таємниці буддійської молитви. Незвичайна компанія із маленьких лисих монахів та моєї високої доньки з довгим білявим волоссям потішила всіх, хто на це дивився. А наскільки її участь у молитві посприяє консервації мумій, покаже час. На жаль, я не можу розкрити рецепт трав’яної суміші.