Ми — це наш мозок

Можна розглядати свідомість як новоутворену властивість,

що розвивається через взаємодію величезної мережі нервових клітин.

Протягом історії люди вигадували численні метафори, щоб передати наше усвідомлення оточення, такі як «картезіанський театр», «кіно в нашій голові» або «екран телевізора». Всі ці метафори витікають із дуалістичного уявлення, що нібито в нашій голові знаходиться такий собі маленький чоловічок, який спостерігає за світом, котрий йому показується. Курйозна ідея, хоча б тому, що вона ставить питання про те, що ж знаходиться у голові тепер уже цього маленького чоловічка. Ще один маленький чоловічок? Нічого подібного, там немає нічого, крім величезної мережі нервових клітин.

Лауреат Нобелівської премії 1963 року за дослідження передачі збудження в синапсах нервових клітин Джон Екклз (John Eccles) побоявся покласти відповідальність за нашу свідомість на цю мережу нервових клітин. Керуючись своїми філософськими інтересами, проте без жодного нейробіологічного підґрунтя, він постулював «психон» як елементарного носія наших психічних функцій. Він вважав, що група «психонів» в інтегрованому ментальному процесі складає нашу свідомість. Оскільки ніхто не знає, що воно таке той психон, то перевірити цю концепцію неможливо, а отже, як наукова гіпотеза вона є неприйнятною. До того ж така концепція зовсім непотрібна. Усі новітні дослідження вказують на те, що основою нашої свідомості є взаємодія колосальної кількості нейронів в обміні з більшістю ділянок мозку. Тож суто теоретичний «психон» є цілковито зайвою концепцією.

Можна розглядати свідомість як новоутворену властивість, що витікає із взаємодії більшості специфічних ділянок мозку всередині величезної мережі нервових клітин у нашій голові. Різні нервові клітини та ділянки мозку мають кожна свою особливу функцію; а оскільки вони вступають у функціональні зв’язки, то разом утворюють нову функцію. Існує чимало прикладів таких новоутворених властивостей. Приміром, водень і кисень відомі нам як гази. Коли їх молекули поєднуються між собою, виникає елемент із цілком іншими властивостями, а саме вода. Багато дослідників мозку займаються питанням, що саме необхідне з нейробіологічної точки зору, щоб виникла така нова властивість, як свідомість. Дослідник із Амстердаму Віктор Ламме в пошуку пояснення феномену «свідомості» у своїй аргументації виходить із функції нейрона. Згідно з його гіпотезою, нейрони передлобної і тіменної кори повертають інформацію в кору, серед іншого через таламус. Така повторна обробка відбувається як у суто сенсорних, так і в моторних ділянках. Тобто суттєва для нашої свідомості вибіркова увага виникає через те, що деякі елементи події обробляються повторно. Це призводить до того, що ми можемо заявити про стимули, на які звертаємо увагу, в той час як інших подразників не усвідомлюємо. Немає жодних підстав припускати, що настільки фундаментальні механізми, як повторна обробка та увага, присутні не у всіх тварин, нехай навіть різною мірою. Філософ Деніел Деннет (Daniel Dennet) хотів би пояснити свідомість як суто тілесний хімічний феномен. Це дуже цікавий підхід. Зрештою, він презентує ту думку, що на основі колосального впливу від розвитку мови люди мають інший вид свідомості, ніж тварини. Як на мене, то ближчим до істини буде припущення, що у тварин інший ступінь свідомості. Звісно, самоусвідомлення собаки, який вміє відрізнити запах своєї сечі від чужої, перебуває на іншому рівні, ніж самоусвідомлення організму, який успішно пройшов дослід із дзеркалом, але очевидним є те, що і собака має певний ступінь самоусвідомлення. Зрештою, самоусвідомлення людини не залежить від мови. Навіть люди з пошкодженими після інсульту мовними зонами повністю усвідомлюють себе та своє оточення. Киванням чи хитанням голови вони можуть приймати важливі добре продумані рішення, що стосуються їх самих або їхніх близьких, навіть якщо при цьому не можуть вимовити їх словами.

Наскільки важливо усвідомлювати себе та своє оточення, видно перш за все за соціальними інтеракціями, в яких ми встановлюємо зв’язок між власним становищем і становищем інших людей. Цим самим повертаючись до Чарлза Дарвіна і Франса де Вааля, які вказували на величезне еволюційне значення хорошого функціонування індивіда для комплексних соціальних інтеракцій всередині цілісної групи (див. розділ ХХІ.1).