Ми — це наш мозок

Рис. 19. Первинна сенсорна кора (1), слухова кора (2), моторна кора (3) і зорова кора (візуальний кортекс) (4). Крім того: Gyrus temporalis Medius (середня скронева звивина) (5), Gyrus temporalis superior (верхня скронева звивина) (6) і премоторний кортекс (7).

У продовженні експерименту зі штучною рукою англійському досліднику Ерсону (Ehrsson) вдалося експериментально відтворити відчуття виходу із власного тіла, для чого він застосував відеокамери й окуляри для віртуальної реальності. Він видав учасникам експерименту окуляри з маленькими вбудованими відеоекранами, на які передавалося зображення із двох камер, встановлених позаду учасників. Тож вони бачили самих себе зі спини і при цьому їм здавалося, що вони знаходяться позаду власного тіла. Ерсон торкався грудей учасника паличкою, і в ту саму мить робив аналогічний рух перед об’єктивом камери за спиною людини в тому місці, де стояло віртуальне тіло. Це створювало в учасника експерименту ілюзію, нібито він знаходиться у віртуальному тілі й бачить своє тіло як чуже. Коли на віртуальне тіло замахувалися молотком, він реагував так, неначе це стосується його власного тіла. Перелякану реакцію ухиляння від нападу на віртуальне тіло супроводжувала зміна провідності шкіри реального тіла, що вказувало на відповідні для нападу емоції. Олаф Бланкес (Olaf Blankes) у Швейцарії за допомогою голографічного комп’ютерного моделювання провів схожі експерименти. Своїм піддослідним після вимикання відео він видав пов’язки на очі й попросив їх знову стати на місце, де вони стояли раніше. Ті, хто під час експерименту мали переживання виходу зі свого тіла, повернулися на місце, де стояло їх віртуальне тіло.

«Перехитровування» свідомості може бути корисним для лікування пацієнтів із хронічними фантомними болями. Фантомні болі виникають у людей із ампутацією руки або ноги. Невролог індійського походження Вілаянур Рамачандран (Vilayanur Ramachandran) виявив, що болі викликає конфлікт у мозку цих пацієнтів: щоразу, коли вони хочуть поворушити рукою, то отримують сигнал, що це неможливо. Цим самим мозок зрештою заганяє «фантомну руку» у вкрай болюче зсудомлене становище. Запропоноване Рамачандраном рішення було водночас простим і геніальним. Він ставив навскіс від пацієнта дзеркало, так що той бачив відображення неушко­дженої руки там, де раніше знаходилася ампутована кінцівка. Звичайно ж, пацієнти знали, що йдеться не про справді ампутовану руку. Але Рамачандран просив їх тренувати здорову руку, спокійно стискаючи і розтискаючи кулак і дивлячись при цьому в дзеркало на «фантомну руку». І хоча вони розуміли ілюзію, візуальне враження розслабленої руки, яка вільно рухається, справляло розслаблюючу дію на спазмовану фантомну руку, і фантомні болі щезали. Один чоловік вісім років не виймав із шафи протез ноги, тому що не міг терпіти фантомні болі після ампутації. За допомогою дзеркальної терапії болі щезли на три-чотири години, і він вперше зміг проходити на своєму протезі цілу годину. Хоча й розумів, що в дзеркалі він бачить відображення неіснуючої ноги.