Ми — це наш мозок

Рис. 22. Базальні ядра (nucleus basalis Meynert = NBM, діагональна зв’язка Брока = DBB і септум) є джерелами хімічного трансмітера ацетил­холіну в кортексі та гіпокампі.

Ця хімічна речовина-посланець важлива для пам’яті (див. також рис. 30).

Та це були лише результати першого етапу дослідження, тобто не контрольного дослідження. У мозку того пацієнта, який помер через 5 місяців, виявили сильний стимулюючий вплив на нейрони NBM. Це дозволяє сподіватися на ймовірний успіх генної терапії.

Залишається дочекатися, який вплив матиме ця терапія та які від неї будуть побічні ефекти. У Швеції ще раніше за допомогою NGF пробували лікувати трьох пацієнтів з хворобою Альцгеймера, вводячи їх у шлуночки мозку за допомогою маленьких помп. Але ці експерименти довелося перервати, бо не було видно, щоб NGF покращили функцію пам’яті, проте як побічний ефект вони викликали хронічні болі та втрату ваги. Тож краще нехай NGF, вироблений клітинами, які Тушинські вводив у мозкову тканину, залишатиметься там, де йому слід бути, щоб не викликати вищеописаної побічної дії. Ми відкрили, що в базальному ядрі Мейнарта в пацієнтів з хворобою Альцгеймера значно знижена чутливість до NFG. Ще не відомо, чи може це зумовити проблеми. Наступним кроком Тушинські буде пряме введення NGF в мозок за допомогою вірусу, оскільки припускають, що така техніка буде кращою.

Наприкінці 2009 року ми отримали повідомлення, що генна терапія вилікувала двох хлопців, які страждали від хвороби мозку адренолейкодистрофії (ALD), коли через мутацію в людини бракує білка ALD, жирні кислоти не виводяться, а накопичуються в мієліні, який огортає нервові клітини мозку. Через це в людини починаються тяжкі порушення мозкових функцій. Хвороба стала відомою завдяки фільму «Олія Лоренцо», в якому батько пацієнта з ALD намагається вилікувати її за допомогою суміші олій, та все намарне. У стовбурові клітини, які виділили із кісткового мозку одного з цих хлопців, за допомогою вірусу (лентивірусу) ввели неушкоджений ген ADL. Потім поправлену клітину повернули назад у кістковий мозок. Нам ще точно не відомо, як саме ці відкориговані клітини захищають мозок, але обидва семирічні хлопці вже два роки почуваються чудово.

Сьогодні багато лабораторій працює над розвитком генної терапії для лікування різноманітних хвороб. У нашій лабораторії професор Йоост Фергахен (Joost Verhagen) розробляє генну терапію для лікування пошкоджень спинного мозку в дорослих. І хоча ще далекі ті часи, коли ми зможемо лікувати поперечний параліч та наслідки апоплексичного удару, вже є перші багатообіцяючі результати, отримані на піддослідних тваринах, що вказують на потенційну ефективність генної терапії. Щоб пошкоджені нервові клітини знову росли, у різні види клітин постачають фактори росту нервової системи і вводять їх у спинний мозок у місці пошкодження. Крім того, гальмують ті чинники, які перешкоджають росту нервових клітин у пошкодженому хребті. Що стосується цього аспекту, вже є нові розробки: у Цюриху професор Мартін Шваб (Martin Schwab) після багатообіцяючих експериментів з тваринами працює над клінічним дослідженням, в якому за допомогою антитіл намагається у нещодавно заподіяних ушкодженнях нейтралізувати білок, який гальмує ріст нервових клітин спинного мозку.

Розвиток генної терапії у лікуванні захворювань нервової системи найбільше просунувся в офтальмології. Діти зі сліпотою Лебера (вродженою формою сліпоти) від народження погано бачать, а в дорослому віці стають зовсім сліпими. Цю хворобу викликає мутація генів. Генна терапія вже довела свою ефективність на собаках, що страждали від такої хвороби. Після цього перший етап дослідження провели в трьох молодих людей, чия сітківка ока була дуже сильно пошкоджена. На маленькому фрагменті ДНК відсутнього гена перевіряли переносність генної терапії. Очевидно, це виявився той випадок, коли ця терапія не дала жодних важких побічних ефектів. Більше того, в одного з пацієнтів відбулося надзвичайне покращення зору. На противагу періоду перед операцією, після неї він знову міг розрізняти об’єкти в напівтемряві. Сьогодні дітей з такою формою вродженої сліпоти Лебера лікують цим способом, поки їхня сітківка ще не повністю зруйнована. За допомогою генної терапії вдалося вилікувати мавп-дальтоніків. Уже через п’ять тижнів можна було помітити ефект лікування, а через півтора року вони могли добре розрізняти червоний і зелений колір.

Перші клінічні випробування генної терапії пацієнтів з деменцією та сліпотою відкривають нову еру в можливостях лікування захворювань людського мозку. У минулому генна терапія призвела до смерті одного юного пацієнта та розвитку лейкемії у деяких інших дітей, нажахавши дослідницький світ. Та останнім часом цій технології вдалося зробити новий багатообіцяючий старт.