Ми — це наш мозок

В аутистів досить часто зустрічаються обдарування,

проте лише в надзвичайних випадках вони бувають

настільки багатосторонніми, як у Деніела Таммета.

Лише один із десяти дітей з аутистичними порушеннями має властивості саванта. Савант — це острівець геніальності, талант, що може бути дуже великим чи маленьким, і часто різко виділяється на фоні розумової відсталості та обмежень, які також зустрічаються. Зазвичай цей талант дуже особливий і проявляється, здавалося б, саме тоді, коли включається правильний стимул. Небагато дітей з такими обдарованнями залишаються креативними в дорослому віці, тому що здебільшого ані вид їхнього таланту, ані їх особистість не пристосовані до цього. У половини савантів є аутистичні прояви, а решта страждає на хвороби мозку або його порушення.

Обдаровання саванта буває дуже вузьким. Календарні обчислювачі Джордж і Чарлз навіть не вміли нормально рахувати, вони «просто» бачили, на який день припадає певна дата в будь-якому році. Саванти можуть підсвідомо використовувати алгоритми. Але не всі відомі історії про їхні обдаровання були достовірно досліджені. Олівер Сакс (Oliver Sacks) описав близнюків-аутистів, які на око могли відразу оцінити правильну кількість сірників (111), що висипалися з коробки. Також вони бачили, що число 111 складається із помноженого на три числа 37. Потім у фільмі «Людина дощу» кількість зубочисток, які випали, зросла до 246. Чотири залишилися в коробочці. Деніел Таммет не вірить у цю історію Сакса. Він каже, що такого не міг би зробити ніхто, навіть Кім Пік, вже хоча б тому, що багато сірників лежать один на одному, тож визначити їх кількість на око неможливо. У книзі Сакса один із близнюків має коефіцієнт IQ 60 і не вміє навіть виконувати елементарні рахунки. Сакс описує, як брати називали дедалі вищі прості числа. Коли Сакс приніс їм книжку із простими числами і взяв участь у процесі, то все це видалося їм фантастичним. Та за якийсь час вони перейшли до дванадцятизначних простих чисел, а книжка, яку приніс Сакс, закінчувалася десятизначними. І тут Таммет також засумнівався. Наскільки йому відомо, немає книжки, яка містить такий ряд простих чисел; а коли нещодавно хтось запитав у Сакса, як ця книжка називається, той відповів, що вона десь зникла!

Коли йдеться про поєднання надзвичайного таланту із низьким рівнем IQ (30—70), говорять про «саванта-ідіота». Це поняття 1887 року сформулював Ленґдон Даун (Langdon Down), який додав, що йому ще не доводилося зустріти савантку-ідіотку. Насправді вони трапляються (див. про це в розділі Х.4, дівчинка Надя), але хлопці значно переважають. Один із них — Леслі Лемке. Він був народжений недоношеним, сліпим, зі спастикою та з аномалією лівої передлобної ділянки мозку. Коли йому було 7 років, мати дала йому торкнутися клавіш піаніно. За рік Лемке опанував шість інструментів. У чотирнадцять по телевізору він почув «Перший фортепіанний концерт» Чайковського, а наступного ранку досконало повторив увесь концерт. Лемке відомий своїм талантом до імпровізації. Досить почути твір якогось композитора один раз, і він зможе без жодних проблем зімпровізувати цей твір у тому ж стилі. Лемке грає класичні концерти, проте є розумово відсталим; його IQ становить 58.

В аутистів досить часто зустрічаються обдарування, проте лише в надзвичайних випадках вони бувають настільки багатосторонніми, як у Деніела Таммета. Найчастіше такі унікальні здібності бувають у хлопчиків і проявляються в мистецькій сфері, музиці, календарних розрахунках чи блискавичних рахунках в умі. Такі специфічні здібності завжди супроводжуються надзвичайною пам’яттю. Один савант із Японії цілими місяцями мандрував, а тоді робив детальні малюнки тих речей, які побачив під час подорожі. Схоже, що саванти можуть зберігати в довготерміновій пам’яті всю інформацію, яка надходить у їх короткотермінову пам’ять. Через це вони запам’ятовують колосальну кількість таких тривіальних фактів, як номерні знаки будинків чи підручники, і, здавалося б, не можуть забути ніяку інформацію. Проте Таммет признався, що зараз він уже не пригадує десяткові знаки числа Пі. Для цього йому треба ще раз зайнятися ними. Та самої лише надзвичайної пам’яті недостатньо, щоб пояснити синдром саванта. У савантів справжні обдаровання. Стефен Вілтшир (Stephen Wiltshire) — аутист із вербальним IQ 52 бали. Він прославився своєю «Лондонською абеткою», детальними кресленнями 26 лондонських споруд, які він виконав у 10-річному віці. Потім він малював у Нью-Йорку, Венеції, Амстердамі та Петербурзі. Після 45-хвилинного польоту на гелікоптері над Римом він із фотографічною точністю виконав двометровий малюнок із детальним зображенням кожного будинку, вікна і колони міста. За автоматичність дій, з якою він робить малюнок, хлопця часом порівнюють із принтером. Усі без винятку саванти, що мають мистецький талант, віддають перевагу певній темі й техніці. І що дуже впадає у вічі — вони ніколи не зображають людей; соціальний мозок — їх слабке місце.