Кожен мозок є унікальним,
тож в унікальності немає нічого унікального.
Хоча Френсіс Крік (Francis Crick) питав себе, чи не є вільна воля ілюзією, він запропонував вважати її нейронною основою частину передлобної кори мозку, gyrus cinguli (поясну звивину). Проте його аргументація стосується «волі» лише в сенсі того, що під цим розуміють: як «прояв ініціативи, а не в сенсі «вільної волі», як її визначив Прайс — можливість приймати рішення про роботу чи допустити щось без зовнішніх або внутрішніх обмежень такого рішення. Антоніо Дамасіо (Antonio Damasio) теж виходить з того, що джерелом нашої моторної активності, мислення і аргументації є ділянки мозку в передній частині поясної звивини та медіальному префронтальному кортексі. А в пацієнтів із хворобою Альцгеймера дійсно можна спостерігати чітку кореляцію між ступенем їхньої апатії та витонченням фронтальної цингулярної кори. Проте це зовсім не доводить, що «вільна воля» локалізована саме тут.
Щоб похитнути тезу, що вільна воля є лише ілюзією, дослідникам мозку презентували багато прикладів. Часто як доказ існування вільної волі наводять рішення чинити опір проти чогось. Коли з юності релігійно індоктриновані люди здійснюють екстремістський вчинок, керуючись своїми почуттями, то сумніваєшся, чи правильно обраний такий приклад. Власне, формулювання «На тім стою, інакше я не можу», яке, за легендою, використав Мартін Лютер 1521 року під час свого виступу перед рейхстагом у Вормсі, також не нагадує повністю вільно прийняте рішення.
Щоб «довести» існування вільної волі, часто наводять приклад науки та мистецтва. Англійський лауреат Нобелівської премії, електрофізіолог сер Джон Кер’ю Екклз назвав креативність науковців яскравим доказом існування вільної волі. І справді, наш мозок є унікальним, тому він може творити унікальні вірші та картини або проводити унікальні експерименти. Та це ніяк не доводить існування вільної волі. Не випадково креативні дослідники в різних куточках світу одночасно і повністю незалежно один від одного роблять ті самі «унікальні» відкриття. Так є і так було завжди. Дарвін, усупереч своєму первинному наміру, був змушений опублікувати свою теорію еволюції, оскільки Альфред Рассел Воллес (Alfred Russel Wallace) цілком незалежно від нього розвинув таку саму ідею. Обидва повідомили про цей факт у формі спільної заяви, оголошеної на зустрічі Ліннеєвського товариства в Лондоні 1 липня 1858 року. Дарвін тоді був відсутній, тому що цього дня разом із дружиною був на похороні свого сина. Воллес також не був присутнім, бо подорожував Далеким Сходом. Після спільної заяви дискусія не зав’язалася. Ще більш примітним є той факт, що один шотландський садівник опублікував принцип природного добору тоді, коли Дарвін ще здійснював свою морську подорож на кораблі «H.M.S. Beagle». Та через те, що він опублікував свою ідею у книзі, на неї ніхто не звернув уваги. Сьогодні все відбувається так само. Якщо наукова стаття виходить у формі розділу книги, то як публікацію її не помітять. Ці приклади ілюструють ту обставину, що очевидно просто назрів момент для цієї цілком нової та оригінальної теорії. Якби ці троє не розвинули цю теорію, то незабаром би те зробив хтось інший. Звичайно, це не применшує заслуги Дарвіна, який бездоганно опрацював ідею. Хід його думок проілюстрований численними прикладами, а книги написані чудово не тільки з наукової точки зору, але й літературно.
У мистецтві ми також зустрічаємо цей феномен незалежної одночасності. Люди «винайшли» мистецтво приблизно 35 000 років тому одночасно у французькому Ардеші, в Австралії та в Африці. Найдавнішу скульптуру, жіночу фігурку, виточену з мамонтового бивня, яка була знайдена в Німеччині, також датують цим періодом. Такі «унікальні» форми виразу людської творчості, очевидно, залежали від стадії еволюційного розвитку мозку. А «унікальний» експеримент дослідника, швидше за все, залежить передусім від стану наукової думки і рівня розвитку техніки та апаратури, які дають науковцеві можливість зробити наступний логічно послідовний крок. Тож для того, щоб довести існування «вільної волі», потрібні сильніші аргументи.