V.3 Мозок закоханого

Любов — це скороминуча душевна хвороба,

яка лікується одруженням.

Амброуз Бірс (1842 — близько 1914)

Чотири мозкових процеси вмикаються в ході різних етапів нашої любові: 1) закоханості, 2) сексуального збудження, 3) прив’язаності, спрямованої на тривале партнерство і 4) материнської та батьківської поведінки (див. розділ ІІ.3, 4). І хоча в матері-природи не було саме такого «наміру», щодня ми спостерігаємо, як ці етапи існують один незалежно від іншого. Тому й обговорювати їх будемо окремо.

Той, хто пережив потужну блискавичну закоханість, нізащо не скаже, що вибір партнера був «вільним рішенням» або «доб­ре продуманою постановою». Кохання з першого погляду просто навалюється на людину, це — чиста біологія, пов’язана з ейфорією і всіма такими потужними тілесними реакціями, як серцебиття, виділення поту, безсоння, з емоційною залежністю, гостро зосередженою увагою, нав’язливими думками про партнера, власницьким бажанням захищати своє і відчуттям неймовірної енергії. Ще Платон (427—347 рр. до н. е.) так само думав про автономність цього процесу. Сексуальний імпульс він вважав третьою частиною душі, яка розміщується між пупком і діафрагмою, і характеризував його як «нерозумний», який не підкорюється жодній дисципліні.

Закоханість стає причиною утворення пар у людей зі всього світу. Можна було б припустити, що такі важливі рішення, як вибір партнера та створення сім’ї, мала б цілком усвідомлено приймати кора головного мозку. Але ні, коли ми сильно закохані та спрямовуємо всю свою енергію та увагу на одного партнера, тон задають розташовані глибоко в мозку структури, які керують несвідомими процесами. У недавно і сильно закоханих, які дивляться на фотографію коханої людини, томограма показує активність тільки в тих мозкових структурах, які знаходяться глибоко під корою. Особливо активною стає система винагороди, яка дає нам приємні відчуття і як хімічну речовину-посланця використовує допамін (рис. 13). Ця мозкова система спрямована на отримання винагороди, якою в цьому випадку є партнер. Система винагороди бере участь не тільки в закоханості, але й у всьому, що сприймається нами як приємне, навіть у поведінці залежності. Це пояснює, чому ми страждаємо від сильного «абстинентного синдрому», коли такі інтенсивні стосунки розпадаються. Залежно від приваб­ливості обличчя на фотографії та від інтенсивності романтичної пристрасті ця система активізується перш за все у правій частині мозку.

Рис. 13. Система винагороди, яка виробляє допамін, що походить із кліткових тілець у шлуночковій покришці (1), нервові волокна закінчуються також у шлуночковому стріатумі

(вентральний паллідум / Nucleus accumbens (2)), у Nucleus caudatus (3) і в передлобній корі (4).

Крім того, як ознака стресової ситуації у крові закоханих піднімається рівень гормона стресу, кортизолу. Стимуляція наднирників через реакцію стресу спричиняє у закоханих жінок зростання рівня тестостерону, а в чоловіків навпаки — його зниження.

Лише при більш тривалій закоханості активізується передлобна кора, передня частина мозку, в якій відбувається планування і зважування. А коли стосунки двох людей стабілізуються, активація осі стресу та зміни рівня гормонів припиняються. Звичайно, в цій хвилюючій фазі певну роль відігравала обробка мозковою корою чуттєвих подразників, адже ми бачили, чули і навіть відчували запах та дотик партнера. Але з цим не пов’язане свідоме рішення обрати саме цього партнера. Стара еволюційна система винагороди пояснює нам, хто є «єдиним справжнім», і таким чином прив’язує продовження роду до партнера, який принаймні на ту мить є «правильним». І лише коли сильна закоханість розвіялася, кора головного мозку знову бере командування на себе. Тому зовсім безглуздо дорікати синові чи доньці, які без тями закохалися «не в того», що вони повинні ввімкнути мозок. Вони його ввімкнули, але в цьому процесі ті частини мозкової кори, які б здійснили інший свідомий і зважений вибір — наприклад, передлобна кора, — на жаль, занадто пізно отримали можливість зробити свій хід.

Загрузка...