Ми — це наш мозок

Рис. 30. Зморщування (атрофія) мозкових клітин у базальому ядрі Мейнарта (Nucleus basalis Meynert) при хворобі Альцгеймера під мікроскопом. На зображенні A у контрольного піддослідного (пацієнта, що не має захворювання мозку) видно великі нервові клітини, які посилають свої нервові волокна в кору мозку, де вони віддають нейротрансмітер ацетилхолін (див. також рис. 22). На зображенні B видно, як ці клітини зморщуються при хворобі Альцгеймера (стрілка вказує на яскравий приклад трьох дуже зменшених нервових клітин, розташованих одна під одною). (З подякою доктору Рональду Ферверу.)

Звичайно, для самого пацієнта неважливо, стає він слабоумним через відмирання нервових клітин чи через зниження їхньої активності. Але ця відмінність дуже важлива для розробки стратегії лікування. Якщо нейрони існують, проте вони атрофовані й не функціонують, то в принципі ці менш активні клітини можливо знову активувати. Тому ми ведемо такі дослідження.

Хороша освіта, складні посадові обов’язки й активне життя в похилому віці зменшують ризик захворіти на Альцгеймера. Тому можна припустити, що нейронна активація має превентивну дію. До того ж у мозку є ділянки, клітини яких не ушкоджуються хворобою Альцгеймера. Ми встановили, що ці ділянки були особливо активними і в процесі старіння іноді навіть особливо активувалися. Гіпотезу, що активація мозкових клітин де лиш можливо буде мати захисний ефект від старіння та хвороби Альцгеймера я 1991 року перефразував словами «use or lose it» («використовуй або втратиш»).

Експерименти також підтвердили, що активація може зменшити патологічні ознаки хвороби Альцгеймера. Трансгенні миші, що накопичують у своєму мозку велику кількість типового для хвороби Альцгеймера білка амілоїду, активувалися у стимулюючому середовищі. Вони жили у великій клітці, де могли гратися одна з одною, і постійно отримували нові іграшки. Коли миші залишалися в стимулюючому середовищі, кількість амілоїду в їхньому мозку зменшувалася, а коли в цьому середовищі вони особливо багато рухалися, його кількість скорочувалася ще більше. На жаль, дослідницька група професора Еріка Схердера (Erik Scherder) з Вільного університету Амстердама (VU) не виявила впливу додаткової рухової активності на функціональні можливості пацієнтів з хворобою Альц­геймера. Проте раніше він довів, що глобальна стимуляція мозку шляхом електричного подразнення нервів через шкіру позитивно впливає на когнітивні здібності та настрій пацієнтів. Група Марка Тушинскі (Mark Tuszynski) із Сан-Дієго за допомогою генної терапії стимулює у хворих на Альцгеймера базальне ядро Мейнарта (рис. 22), важливу для пам’яті мозкову систему, і отримує багатообіцяючі результати (див. розділ ХІІ.7).

Щоб дослідити, наскільки ефективно можна активувати пошкоджені хворобою Альцгеймера мозкові клітини, ми вирішили вдатися до стимуляції циркадної системи, в центрі якої міститься біологічний годинник. Ця система має також клінічне значення, оскільки зрештою неспання вночі є найчастішою причиною, з якої пацієнтів із деменцією віддають до будинку престарілих. Ночами вони бродять, іноді вмикають газ чи виходять з будинку і десь блукають. Ніхто з членів сім’ї не зможе довго витерпіти, коли доводиться день і ніч наглядати за таким пацієнтом. Циркадна система, що регулює всі наші ритми дня і ночі, зазнає пошкоджень уже на перших стадіях хвороби Альцгеймера. Уже на цьому ранньому етапі вночі скорочується виділення з епіфіза високої дози гормона сну мелатоніну. Нам вдалося довести, що причина таких ранніх змін полягає у біологічному годиннику, супрахіазматичному ядрі (nucleus suprachiasmaticus). Можна стимулювати біологічний годинник, удосконаливши освітлення приміщень, де знаходиться пацієнт. Тоді покращується робота циркадної системи і в пацієнтів з Альцгеймера знижується неспокій. Проте це не спрацьовувало, коли в пацієнта були значні проблеми із зором, що дало можливість зробити контрольний дослід дії освітлення. Дуже детальна розробка доктора Еуса фан Зомерена (Eus van Someren), яка тривала три з половиною роки, показала, що додаткове освітлення не тільки стабілізує ритм, але й піднімає настрій та навіть сповільнює погіршення пам’яті. А комбінація додаткового денного світла із введенням мелатоніну перед відходом до сну є ще ефективнішою. Принаймні результати такого простого втручання настільки ж хороші, як від лікування наявними сьогодні медикаментами від хвороби Альцгеймера, які до того ж мають більше побічних ефектів. Хоча стимуляція біологічного годинника таки підвищує якість життя пацієнтів з Альцгеймера та тих, хто ними опікується, звичайно ж, при цьому не йдеться про лікування самої хвороби, а лише про терапію для регулювання біологічного годинника. Однак можна сказати важливу річ: навіть коли перебіг хворобливого процесу зачіпає нейрони, все ще можливо відновити їхні функції за допомогою стимуляції.