Сьогодні навіть міністерство юстиції починає цікавитися
не тільки соціальними факторами, які визначають
ступінь агресивності й ризик кримінальної поведінки.
Ми народжуємося на світ із різними схильностями до агресивної поведінки, які залежать від нашої статі, генетичного набору, кількості харчування, яке отримували через плаценту, вживання нашою матір’ю під час вагітності нікотину, алкоголю та медикаментів. Під час статевого дозрівання через підвищення рівня тестостерону зростає небезпека того, що ми станемо поводитися нестримно, антисоціально, агресивно чи злочинно. Відповідно до цього в агресивній поведінці існує чітка різниця між статями. Чоловіки скоюють уп’ятеро більше вбивств, ніж жінки. До того ж лише в 20 відсотках випадків чоловіки вбивають членів своєї сім’ї або своїх знайомих, у той час як жінки в 60 відсотках випадків убивають когось зі свого соціального оточення. Вікова крива, що показує, коли чоловіки скоюють убивство, має стереотипний вигляд. З підвищенням рівня тестостерону в пубертатний період кількість убивств зростає. Пікова кількість припадає на період між 20-м і 24-м роками життя. Далі починається тенденція до зниження, яку продовжують низькі показники у віці від 50 до 54 років. У різних місцях на планеті, в Чикаго, Англії, Уелсі та Канаді, у вбивствах виявили ту саму вікову структуру. Зниження відсотка кримінальних діянь у чоловіків на третьому десятку пов’язане не зі зниженням рівня тестостерону, а з пізнім розвитком префронтального кортексу, передньої частини мозкової кори (рис. 12), яка стримує імпульсивну поведінку і сприяє моральним вчинкам. Оскільки префронтальний кортекс розвивається пізніше, то слід було б почати застосовувати карний кодекс для дорослих також пізніше, у віці 23—25 років, коли ця структура вже дозріла. Проте політики не рахуються із такою моделлю розвитку і навіть готові на догоду переляканим виборцям почати застосовувати дорослий карний кодекс у ще більш ранньому віці. Алкоголь гальмує активність префронтального кортекса, тому після нічних походів по забігайлівках іноді доходить до раптових безглуздих вибухів насильства. Пошкодження префронтального кортекса в перші роки життя може призвести до порушень соціальної поведінки й аморальних вчинків у дорослому віці.
Чоловічий гормон тестостерон стимулює агресивну поведінку. Деякі чоловіки мають вищий рівень тестостерону, ніж інші, тому в них особливо високий ризик агресії. У чоловіків, ув’язнених за насильницькі злочини чи зґвалтування, виявили вищий рівень тестостерону, ніж у тих, що сидять за інші злочини. Така сама закономірність щодо залежності між високим рівнем тестостерону і вищою агресивністю виявлена і в ув’язнених жінок. Також підвищений рівень тестостерону знаходять у чоловіків, зокрема новобранців, які відзначаються асоціальною поведінкою. Можна легко виміряти викид агресії хокеїстів під час гри за силою їх удару. У них також у крові виявлено зв’язок між кількістю агресивних реакцій і рівнем тестостерону. Тож викликає занепокоєння той факт, що сьогодні в «спорті» для збільшення м’язової маси використовують велику кількість анаболічних стероїдів, адже ці гормони ще додають агресії.
На агресивну поведінку впливає також оточення. Нещодавно з’ясувалося, що фільми та комп’ютерні ігри, в яких оспівується насильство, можуть посилювати агресивність. Проте нам не слід обмежувати свою увагу тільки на цьому, бо так само доведено, що читання місць із Біблії, де Бог санкціонує вбивство, також суттєво підвищує агресію — навіть якщо це трапляється тільки з релігійними людьми. У наших діях важливу роль відіграють і такі психічні фактори, як температура й освітлення. Кожному відома проблема зростання агресивності під час тривалого спекотного літа. Схоже, що для рішення розпочати війну визначальною є не так військова стратегія, як тривалість дня і температура. Таким відкриттям сезонних ритмів ми завдячуємо Шрайберу (Schreiber), що дослідив 2131 битву за останні 3500 років. У Північній півкулі рішення про початок війни століттями приймали переважно влітку, а в Південній півкулі — навпаки, у ту пору, коли в нас зима. Що стосується районів близько екватора, то там це не залежало від сезону.
І, звісно ж, погані соціальні умови та брак освіти також можуть призвести до агресивної і кримінальної поведінки. На закид, що він занадто мало уваги присвячує можливим соціальним факторам злочинності, італійський кримінолог Чезаре Льомброзо (Cesare Lombroso) (1835—1909) відповів: «Це правда, але саме тому, що на це звертають увагу багато інших. Який сенс доводити, що Сонце світить?» Донедавна це стосувалося і Нідерландів, та міністерство юстиції потроху починає цікавитися, крім соціальних, іншими чинниками, які визначають ступінь агресивності й ризику скоєння злочинів.