Ми — це наш мозок

Як часто наша виправна система порушує те правило, що покарання не повинно застосовуватися до людей із хворим мозком? Відколи Деніел МакНотон (Daniel McNaughton), 1843 року, скоївши вбивство, на велике обурення вікторіанської Англії, не був за це покараний, а потрапив до психіатричного закладу, існує взаємна згода, що кримінальне право не застосовується до людей із захворюваннями мозку. Проте в’язниці заповнені людьми, які страждають на психічні чи неврологічні хвороби. На думку амстердамського професора судової психіатрії Тео Дорелеієрса (Theo Doreleijers), 90 відсотків ув’язнених підлітків у Нідерландах страждають від психічних розладів, а 30 відсотків попередньо ув’язнених мають СДУГ. Він вважає, що в Європі Нідерландам належить лідерство в позбавленні свободи дітей, яким перебування у судовому денному стаціонарі помогло би набагато більше, ніж ув’язнення. У захворюваннях мозку, що супроводжуються агресивною поведінкою, особливо важливу роль відіграють дві взаємодіючі ділянки мозку: передлобна кора (рис. 12) і мигдалеподібна залоза (рис. 24).

Передня частина нашого мозку, передлобна кора (префронтальний кортекс), гальмує нашу агресивну поведінку і визначає моральні судження. Дітям із пошкодженнями префронтального кортекса важко засвоїти моральні та соціальні правила. Ветерани В’єтнаму з пошкодженнями передлобної кори ставали більш агресивними і схильними до насильства, а в убивць, які вчинили злочин у стані афекту, префронтальний кортекс надзвичайно пасивний. Часто захворювання передлобної кори супроводжуються агресивною поведінкою. В одного хірурга, який після закінчення операції вирізав на животі пацієнта своє ім’я, виявили початкову стадію хвороби Піка, форми деменції, яка зароджується у префронтальному кортексі. Шизофренія, захворювання, при якому знижується активність передлобної кори, іноді також призводить до агресивної поведінки. Джон Гінклі (John Hinkley) прославився невдалим замахом на президента Рейґана. Куля із пістолета Гінклі прострелила Рейґана під лівою рукою і вп’ялася у ліву легеню, де застрягла за два сантиметри від серця. Знімки мозку Гінклі, що облетіли весь світ, чітко продемонстрували зморщення мозку, як це часто буває у шизофреніків. Він досі перебуває у в’язниці. Прикладом може бути також шизофренік Міхайло Міхайловіч, який 2003 року застрелив шведського міністра закордонних справ Анну Лінд, бо не прийняв вчасно свою дозу медикаментів. Він стверджував, нібито Ісус обрав його і він чув голоси, що доручили йому скоїти це вбивство. Агресивна поведінка цілком може виявитися першим симптомом шизофренії.

У передній частині скроневої ділянки мозку знаходиться мигдалеподібна залоза, або амигдала (рис. 23), завбільшки із мигдалевий горіх. Коли після розтину взяти до рук м’якенький мозок пацієнта, то на передньому краї скроневої ділянки можна відчути тугіший на дотик вузлик мигдалеподібної залози. Точне розташування і вид стимуляції амигдали є вирішальними для гальмування чи підштовхування агресивної поведінки. Гальмівну дію вражаюче продемонстрував іспанський дослідник Дельґадо (Delgado) на арені, коли змусив розлюченого бика різко загальмувати перед собою, простимулювавши його амигдалу на віддалі електричним струмом. Якщо відключити з обох боків амигдалу, то навіть каналізаційний пацюк стане ручним. У деяких психопатів функція амигдали пошкоджена. Вони не в стані прочитати на обличчі своїх жертв, що ті відчувають, тому не мають жодного співчуття. 1966 року Чарлз Вітмен (Charles Whitman) спершу вбив свою дружину й матір, а потім застрелив в університеті Техасу ще 14 людей, а 31 поранив. У його скроневій ділянці виявили пухлину, яка тиснула на амигдалу. Тож виникає питання, скільки людей із числа тих, що раптом починають жахливу стрілянину в школах та інших місцях в США чи будь-де, страждають на захворювання мозку.

Ульріке Майнгофф (Ulrike Meinhoff) перетворилася із критично мислячої журналістки в співзасновницю Фракції Червоної Армії. Ця терористична група вбила 34 людини. 1976 року в тюремній камері Ульріке Майнгофф вкоротила собі життя. Ще раніше було виявлено, що в цієї терористки була аневризма, випнутість кров’яної судини в слабкому місці, яка внизу мозку тиснула якраз на мигдалеподібну залозу і спричинила стійке пошкодження. До того ж під час операції аневризми нейрохірург ще й пошкодив префронтальний кортекс. Тож вона мала цілих дві причини для агресивної протиправної поведінки.

Інші хвороби мозку, що супроводжуються агресивною поведінкою, — це перепади настрою, межові розлади особистості, розумова відсталість, інсульти, множинний склероз, хвороби Паркінсона і Гантінґтона. Навіть пацієнти з деменцією можуть бути агресивними. 2003 року в Нідерландах одна 81-річна пацієнтка з деменцією вбила свою 80-річну товаришку по кімнаті, яка також мала деменцію. Винну знайшли зовсім безтямною у туалеті. Коли доглядачка привела її до ліжка, то виявила поруч жертву. На щастя, прокуратура не висунула кримінального звинувачення. У таких «цивілізованих» країнах, як США та Японія, пацієнтів із шизофренією, що скоїли вбивство, досі засуджують до смертної кари. Сподіваюся, у Нідерландах до цього не дійде. Але як часто в нас порушують правило МакНотона?