Ми — це наш мозок

Чоловік або жінка, що будуть викликати мертвих

або відьмувати, мусять бути скарані на смерть;

камінням нехай поб’ють їх; кров їхня упаде на них.

Книга Левит, 20:27

Досі є люди, які приписують серцю особливе значення у всьому, що стосується наших почуттів, емоцій, характеру, любові й навіть нашої душі. Через редакцію періодичного видання «NRC Handelsblad» мені передали читацького листа з таким зауваженням: «Професор завжди носиться з мозком, тим часом серце, наші почуття, є повною протилежністю мозку». Звичайно, іноді ми відчуваємо, як наше серце б’ється від хвилювання, але воно б’ється за наказом мозку, який через вегетативну нервову систему турбується, щоб тіло було готове до втечі, боротьби чи статевих зносин.

Містичне значення нашого серця підтримують історії, які начебто «доводять», що під час трансплантації серця від донора передається певна інформація. 2008 року газета «De Telegraaf» надрукувала химерну історію: дванадцять років тому Сонні Ґрехем отримав нове донорське серце. Тоді 33-річний Террі Коттл вистрілив собі в голову з рушниці й у нього було вилучено донорський орган. Сонні Ґрехем був настільки щасливим з отриманого нового життя, що написав листа вдові Террі. Почалося листування. І пішло. «Мені здавалося, що ми знаємо одне одного багато років, — сказав він в інтерв’ю місцевій газеті. — Коли я вперше її побачив, то не міг відвести погляд». Як повідомили у «Fox News» 2004 року, вдова одружилася з тим, кому пересадили серце її покійного чоловіка. Нещодавно Сонні Ґрехем наклав на себе руки так само, як це зробив попередній «власник» серця. 39-річна Шеріл овдовіла вдруге. У «De Telegraaf» нікому не спало на думку, що, можливо, жити з Шеріл було зовсім не просто. Ні, натомість газета написала: «І це підкріплює припущення, що душа донора при трансплантації серця переходить людині, яка його отримує». Такі історії стали традиційними для видання «De Telegraaf». Одного разу щотижневий додаток до газети вийшов із заголовком: «Душа знаходиться в серці? Клер Сільвії (47 років) пересадили серце хлопця. Тепер вона свистить вслід дівчатам і попиває пивце». Сільвія, яка 1997 року випустила книгу про пересадку їй серця, була переконана, що вона успадкувала характерні властивості молодого мотоцикліста, серце і легені якого їй дісталися.

Переказують чимало історій про пацієнтів з пересадженими органами, у яких музичні смаки стали схожими на смаки донора. Один чоловік, якому дісталося жіноче серце, раптом схибився на рожевому кольорі, який перед операцією вважав огидним. Одна жінка стверджувала, що після пересадки їй серця шахіста вона раптом навчилася грати в шахи. Також був пацієнт, якому після трансплантації уві сні привиділося обличчя вбивці його донора. Такі історії зібрані в журналі, про який я донедавна ніколи не чув — «Journal of Near-Death-Studies». Проблема таких повідомлень полягає в тому, що отримувачі органів дізналися певну інформацію про свого донора. Їм відомі стать, вік, причина смерті та купа інших деталей з його життя. Перш ніж сприймати такі історії всерйоз, ми повинні провести добре контрольовані дослідження, де б повністю виключався доступ отримувача до будь-якої інформації про донора серця. Пересадка серця — це неймовірно важка, стресова і небезпечна для життя операція, яка може роками сильно впливати на особистість пацієнта. Після неї багато реципієнтів більше цікавляться духовністю, почуваються зобов’язаними донору, а також їм здається, що той продовжує жити в їхньому тілі. На поведінку таких пацієнтів також сильно впливають препарати проти відторгнення транс­плантованого органа. Все це разом дає достатньо причин, щоб почувати себе інакше, ніж до пересадки. З іншого боку, неможливо пояснити, як пересаджене серце, яке вже не має нервових сполучень із мозком донора, могло б при трансплантації передавати в мозок реципієнта складну інформацію про донора, яка міняє поведінку.

Поки за допомогою контрольованих досліджень не довели зворотне на основі наявної клінічної та експериментальної літератури, ми повинні виходити з того, що всі наші особливості характеру кореняться винятково в мозку, а серце — всього лише помпа, яку можна замінити, при цьому не перенісши характерних особливостей донора, чи то хороших, чи поганих.