Танок драконів

Данерис

У таборі смерділо так жахливо, що Дані замалим не знудило.

Сер Баристан, зморщивши носа, промовив:

— Не варто вашій світлості тут сидіти й нюхати цей лихий сопух.

— Я — кров од крові дракона,— нагадала йому Дані.— Бачили ви колись у дракона різачку?

Вісерис частенько підкреслював, що Таргарієни не підхоплюють хвороб, поширених серед простих людей, і з власного досвіду Дані бачила, що це таки правда. Вона частенько відчувала холод, голод і страх, але ніколи не хворіла.

— І все одно,— сказав літній лицар,— мені було би спокійніше, якби ваша світлість повернулася в місто.

Багатобарвні цегляні мури Міріна височіли за півмилі від табору.

— Кривава різачка — бич усіх армій із Зорі віків. Дозвольте нам самим роздавати харчі, ваша світлосте.

— Завтра. А сьогодні я тут. І хочу все побачити.

Вона підбила каблуками сріблясту. Почет рушив разом з нею. Попереду їхав Джого, позаду — Аґо й Рахаро, тримаючи в руках довгі дотрацькі батоги, щоб відганяти хворих і присмертних. Сер Баристан їхав по праву руч на сірому в яблуках коні. По ліву руч був Саймон Смугастий з вільного братства і Марселен з материних мужів. За капітанами їхало шість десятків солдатів, охороняючи фургони з харчами. Цих вершників — дотраків, бронзових бестій і вільновідпущеників — об’єднувала тільки відраза до такого завдання.

За ними, як примари, дибали астапорці — з кожним кроком процесія довшала і довшала. Дехто з них розмовляв мовами, яких Дані не розуміла. Інші вже й говорити не могли. Багато хто здіймав до неї руки або опускався навколішки, коли проїздила срібляста. «Мамо»,— гукали вони до неї діалектами Астапора, Ліса і Старого Волантиса, гортанною дотрацькою і співочою мовою Карта, ба навіть загальною мовою Вестеросу. «Мамо, будь ласка... мамо, допоможи моїй сестрі, вона хвора... дай мені чим нагодувати діток... будь ласка, мій старий татусь... допоможи йому... допоможи їй... допоможи мені...»

«Більше я нічим не можу допомогти»,— у відчаї думала Дані. Астапорцям нема куди йти. Під товстими мурами Міріна зібралися тисячі — чоловіки, жінки і діти, немічні старі, малі дівчатка й немовлята. Серед них чимало хворих, усі голодні й усі приречені на смерть. Данерис не наважилася відчинити браму і впустити їх. Робила для них, що могла. Послала до них цілителів — блакитних грацій, чароспівців, цируликів, але і серед них дехто заразився, а їхні знання не зупинили стрімкого поширення різачки, яку принесла кобила біла. Відділяти хворих від здорових теж виявилося марною справою. Міцні щити спробували, роз’єднуючи подружні пари, розділяючи дітей і матерів, в той час як астапорці плакали, відбивалися й кидалися камінням. За кілька днів хворі повмирали, а здорові похворіли. І розділення нічим не допомогло.

Навіть годувати людей стало важко. Щодня Дані посилала їм, що могла, але день у день кількість народу зростала, а запаси танули. Багато людей з тих, хто привозив харчі в табір, також заразилося. Іноді на них нападали дорогою назад у місто. Учора перевернули фургон і вбили двох солдатів, отож сьогодні королева вирішила привезти їсти сама. Усі радники — від Резнака і Гирявого до сера Баристана — гаряче проти цього заперечували, але Дані лишалася незворушна.

— Я від них не відвернуся,— уперто промовила вона.— Королева повинна знати всі страждання своїх підданих.

А страждань точно не бракувало.

— Не залишилося ні коней, ні мулів, хоча багато хто з Астапора приїхав верхи,— доповів Марселен.— Вони всіх поїли, ваша світлосте, а ще поїли всіх пацюків і собак, яких змогли впіймати. А тепер дехто взявся до мерців.

— Людині не можна їсти м’яса іншої людини,— сказав Аґо.

— Всі це знають,— підтвердив Рахаро.— На них упаде прокляття.

— Їм уже не страшні прокляття,— мовив Саймон Смугастий.

За ними тягнулися дітки з роздутими животами — такі слабкі й налякати, що вже й не жебрали. Серед піску й каміння сиділи худезні люди з запалими очима, і брунатно-червоними смердючими потоками з них витікало життя. Багато хто ходив під себе, бо вже не мав сили повзти до канав, які Дані наказала викопати. Двоє жінок билося за обгорілу кістку. Неподалік стояв десятирічний хлопчик і їв щура. Їв однією рукою, а другою стискав гостру палицю — на той раз, якщо хтось спробує відібрати в нього здобич. Кругом валялися непоховані мерці. Якийсь чоловік, побачила Дані, лежить у багнюці, накритий чорний плащем, та коли вона під’їхала ближче, чорний плащ розлетівся тисячею мух. На землі сиділи схожі на скелети жінки, притискаючи присмертних немовлят. Очима вони проводжали Дані. Хто мав ще сили, гукав до неї. «Мамо... будь ласка, мамо... благословенна будь, мамо...»

«Благословляєте мене,— гірко подумала Дані.— Ваше місто перетворилося на прах і попіл, навколо помирає твій народ. Я не можу дати вам ні прихистку, ні ліків, ні надії. Лише черствий хліб і м’ясо з хробаками, засохлий сир і трохи молока. Благословляйте мене, благословляйте».

Що це за матір, якщо не має молока, щоб годувати своїх дітей?

— Забагато мерців,— мовила Дані.— Їх треба спалити.

— А хто їх спалить? — запитав сер Баристан.— Кругом різачка. Щоночі помирає сотня людей.

— Недобре чіпати мертвих,— сказав Джого.

— Всі це знають,— підхопили Аґо й Рахаро разом.

— Можливо,— мовила Дані,— але зробити це потрібно все одно.

Якусь мить вона поміркувала.

— Незаплямовані трупів не бояться. Я побалакаю з Сірим Черв’яком.

— Ваша світлосте,— сказав сер Баристан,— незаплямовані — ваші найкращі бійці. Ми не можемо допустити, щоб серед них почалася пошесть. Най аспорці самі ховають своїх мертвих.

— Вони не мають сили,— мовив Саймон Смугастий.

— Якщо більше їстимуть — їм додасться сили,— сказала Дані.

Саймон похитав головою.

— Не можна марнувати харчі на смертників, ваша світлосте. Нам живих нема чим годувати.

Він мав рацію, розуміла вона, але від цього слухати такі слова не ставало легше.

— Ми вже від’їхали достатньо,— вирішила королева.— Погодуємо їх тут.

Вона піднесла руку. Фургони позаду зупинилися, і їх оточили вершники, щоб астапорці не накинулися на їжу. Не встигли вони зупинитися, як тиснява навколо почала наростати, і до фургонів, кульгаючи і човгаючи, почало пробиватися дедалі більше доведених до розпачу людей. Дорогу їм заступали вершники.

— Станьте в чергу,— кричали вони. Не штовхайтеся. Назад! Відступіть. Хліба вистане для всіх. Станьте в чергу.

Дані не могла просто сидіти і спостерігати.

— Сер,— звернулася вона до Баристана Селмі,— невже більше нічого не можна зробити? Ви ж маєте припаси.

— Припаси для солдатів вашої світлості. Можливо, нам доведеться витримати довгу облогу. Штормокруки і середні сини трохи пошарпають юнкайців, але не зупинять — на це нема надії. Якби ваша світлість дозволила мені зібрати військо...

— Якщо без бою не обійтися, я краще битимуся з-за мурів Міріна. Нехай юнкайці спробують штурмувати мої укріплення,— сказала королева, роззираючись.— Якби ми поділили всі припаси порівну...

— ...астапорці з’їли б свою частку за день, а нам би на облогу нічого не залишилося.

Дані понад табором подивилася на багатобарвні цегляні мури Міріна. Повітря повнилося мухами і зойками.

— Боги послали пошесть, щоб я так не заносилася. Стільки людей померло... я не допущу, щоб люди їли трупи,— сказала вона і жестом підкликала Аґо.— Їдь до брами і приведи Сірого Черв’яка і півсотні незаплямованих.

— Халесі, кров од крові твоєї слухається й підкоряється.

Підбивши п’ятами коня, Аґо чвалом поїхав геть.

Сер Баристан дивився з неприхованою тривогою.

— Не можна вам тут надто затримуватися, ваша світлосте. Астапорців годують, як ви й наказали. Більше для цих бідолах ми нічого не можемо зробити. Слід повертатися в місто.

— Хочете — їдьте, сер. Я вас не затримую. Я нікого не затримую,— сказала Дані, зістрибуючи з коня.— Я не можу їх вилікувати, але можу показати, що матері небайдуже.

— Халесі, ні,— ахнув Джого. Він теж спішився, і дзвіночок у його косі стиха задзеленчав.— Не підходьте до них. Не дозволяйте їм себе торкатися! Ні!

Дані просто обійшла його. За кілька футів на землі лежав якийсь дід і стогнав, утупившись у сірі череваті хмари. Дані опустилася біля нього навколішки, зморщивши носа від смороду, відкинула з його чола брудні сиві пасма й помацала.

— Шкіра аж палає. Потрібно його скупати. Морська вода підійде. Марселене, принесеш? А на погребальне багаття потрібна олія. Хто допоможе мені спалити мертвих?

Заки повернувся Аґо з Сірим Черв’яком і п’ятдесятьма незаплямованими, які бігли підстрибом за його конем, Дані так усіх присоромила, що вони кинулися їй допомагати. Саймон Смугастий зі своїми вояками витягав живих з-поміж мертвих і складав на купу трупи, а Джого й Рахаро зі своїми дотраками допомагали хворим, які ще здатні були пересуватися, дійти до берега і там скупатися й випрати одяг. Аґо витріщився на них, наче вони всі збожеволіли, а от Сірий Черв’як, опустившись біля королеви навколішки, промовив:

— Відданий вам допомагатиме.

До полудня вже палала дюжина багать. Невблаганне сіре небо затягнуло масним чорним димом. Коли Дані зрештою відійшла від вогнищ, одяг її був весь брудний і в сажі.

— Ваша вельможносте,— промовив Сірий Черв’як,— відданий вам і його брати просять дозволу після роботи скупатися в солоному морі, щоб очиститися за законами нашої великої богині.

Королева й не знала, що у євнухів є своя богиня.

— А що це за богиня? Вона з богів Гіса?

Сірий Черв’як розхвилювався.

— Богиню називають різними іменами. І леді списів, і січова суджена, і мати воїнства, але справжнє її ім’я відоме тільки тим, хто спалив своє чоловіче багатство на її олтарі. Нам не дозволено говорити про неї з іншими. Відданий вам перепрошує.

— Як скажеш. Так, якщо хочете — купайтеся. Дякую за допомогу.

— Життя відданих вам — у служінні вам.

Повернувшись у піраміду з болем у м’язах і каменем на серці, Данерис побачила, що Місанді читає якийсь старий сувій, а Джикі й Іррі сперечаються через Рахаро.

— Ти для нього надто худоребра,— казала Джикі.— Майже як хлопчик. Рахаро не спить із хлопчиками. Всі це знають.

— Усі знають,— наїжачилася у відповідь Іррі,— що ти — справжня корова. Рахаро не спить з коровами.

— Рахаро — кров од крові моєї. Його життя належить мені, а не вам,— сказала їм обом Дані. За час, проведений далеко від Міріна, Рахаро виріс майже на фут і повернувся з м’язистими руками і ногами і чотирма дзвониками в косі. Тепер він вивищувався над Аґо і Джого, й обидві служниці одразу це помітили.— А тепер тихо. Я маю скупатися,— сказала Дані, яка ще в житті не почувалася такою брудною.— Джикі, допоможи мені скинути одяг, а потім забери його і спали. Іррі, скажи Кезі, хай пошукає мені щось легеньке і прохолодне, щоб я потім вдягнула. Сьогодні дуже спекотно.

На терасі віяв прохолодний вітерець. Поринаючи у воду басейну, Дані з насолодою зітхнула. За її наказом Місанді, роздягнувшись, залізла до неї.

— Віддана вам чула уночі, як астапорці шкреблися у стіни,— заговорила маленька тлумачка, миючи Дані спину.

Іррі та Джикі обмінялися поглядами.

— Ніхто не шкрібся,— сказала Джикі.— Чим вони можуть шкребтися?

— Руками,— сказала Місанді.— Цегла стара і крихка. І люди намагаються прорватися у місто.

— На це у них роки підуть,— мовила Іррі.— Мури товстезні. Всі це знають.

— Всі це знають,— підтвердила Джикі.

— Мені вони також сняться,— взяла Дані Місанді за руку.— Але табір за добрі півмилі від міста, люба. Ніхто у стіни не шкрібся.

— Вашій світлості краще знати,— сказала Місанді.— Вимити вам коси? Вже час іти. Резнак мо Резнак і зелена грація прийдуть обговорити...

— ...підготовку до весілля,— Дані з плюскотом сіла.— Я й забула...— («Мабуть, дуже хотіла забути»).— А після них у мене ще вечеря з Гіздаром,— зітхнула вона.— Іррі, принеси зелений токар, отой шовковий, з мирським мереживом.

— Його зашивають, халесі. Мереживо порвалося. А блакитний токар випраний.

— Тоді блакитний. Їм буде приємно.

Вона майже не помилилася. І жриця, і сенешаль зраділи, побачивши її в токарі, як істинну мірінську леді, однак насправді їм хотілося роздягнути її догола. Данерис, не вірячи власним вухам, вислухала їх. Коли ж вони договорили, вона мовила:

— Не хочу нікого ображати, але я не вийду гола до Гіздарової матері й сестер.

— Але,— закліпав Резнак мо Резнак,— але ви мусите, ваша вельможносте. Перед весіллям традиційно жінки з дому чоловіка перевіряють лоно нареченої і... її жіночі принади. Щоб пересвідчитися, що вона добре сформована й... е-е-е...

— ...готова народжувати,— закінчила за нього Галаза Галар.— Це старовинний ритуал, ваша ясновельможносте. На перевірці будуть присутні як свідки три грації, які прочитають відповідні молитви.

— Так,— сказав Резнак,— а потім подають особливий пиріг. Жіночий пиріг, який печуть тільки для засватаних. Чоловікам не дозволено його куштувати. Кажуть, дуже смачний. Чарівний.

«А якщо у мене лоно всохло, а жіночі принади прокляті, допоможе мені спеціальний пиріг?»

— Гіздар зо Лорак зможе перевірити мої жіночі принади після весілля...— («Хал Дрого на них не нарікав, а цьому чого нарікати?») — А його матір і сестри хай одна одну перевіряють і їдять особливий пиріг. Я його не їстиму. І не омиватиму шляхетному Гіздарові його шляхетних ніг.

— Ваша препишносте, ви не розумієте,— запротестував Резнак.— Омивання ніг освячене традицією. Воно означає, що ви готові стати служницею свого чоловіка. І весільне вбрання теж має певне значення. Наречена вдягає білий шовковий токар, облямований дрібними перлами, і темно-червону чадру.

«Кроляча королева не може брати шлюб, не одягнувши довгі вуха».

— З цими перлами я торохтітиму на ходу.

— Перли символізують родючість. Що більше перлів одягне ваша світлість, то більше здорових дітей народить.

— Навіщо мені сто дітей? — обернулася Дані до зеленої грації.— А якщо я візьму шлюб за вестероським ритуалом...

— Такий союз не визнають боги Гіса,— озвалася Галаза Галар, чиє обличчя ховалося за зеленою шовковою чадрою. Виднілися тільки очі — зелені, мудрі й сумовиті.— В очах містян ви будете Гіздаровою коханкою, а не законною шлюбною дружиною. І діти ваші будуть байстрюками. Ваша вельможність повинна вийти за Гіздара у Храмі грацій, щоб уся шляхта Міріна стала свідком вашого союзу.

«Під якимсь приводом виманити голів усіх шляхетних домів з їхніх пірамід,— сказав колись Дааріо.— Гасло дракона — вогонь і кров». Дані відкинула цю думку. Це негідний вчинок.

— Як скажете,— зітхнула вона.— Одружуся з Гіздаром у Храмі грацій, вбрана у білий токар, облямований дрібними перлами. Що ще?

— Одна маленька справа, ваша вельможносте,— сказав Резнак.— Щоб належно відсвяткувати весілля, вам обов’язково слід знову відчинити бійцівські кубла. Це стане весільним дарунком Гіздарові й усьому народу, який вас так любить; це означатиме, що ви приймаєте старовинні звичаї і традиції Міріна.

— І це потішить богів,— докинула зелена грація своїм м’яким і лагідним голосом.

«Віно, оплачене кров’ю». Данерис уже втомилася від цієї битви. Навіть сер Баристан не вірив, що вона зможе в ній перемогти. «Жоден володар не здатен зробити людей добрими,— сказав їй Селмі.— Бейлор Благословенний молився, постив і збудував для Сімох пишний палац, про який боги можуть тільки мріяти, однак так і не зміг покласти край війнам і злидням». Королева має дослухатися до своїх підданих, нагадала собі Дані.

— Після весілля Гіздар стане королем. Нехай сам відчиняє бійцівські кубла, якщо хоче. Я в цьому участі не братиму.

«Нехай кров буде на його руках, не на моїх». Вона підвелася.

— Якщо чоловік хоче, щоб я омивала йому ноги, йому спершу доведеться омити мої. Так йому ввечері й скажу.

Цікаво, як суджений це сприйме.

Як виявилося, не було чого хвилюватися. Гіздар зо Лорак прибув за годину після заходу сонця. У нього токар був бордовий, з золотою смугою і облямівкою з золотих намистин. Наливаючи йому вино, Дані розповіла про свою нараду з Резнаком і зеленою грацією.

— Це порожні ритуали,— заявив Гіздар,— з ними давно слід покінчити. Мірін занадто довго кисне в цих безглуздих старих традиціях.

Поцілувавши руку Дані, він провадив:

— Данерис, королево, я залюбки омию вас із ніг до голови, якщо саме це мені потрібно зробити, щоб стати королем-консортом.

— Щоб стати королем-консортом, вам лише потрібно забезпечити мир. Скагаз каже, що ви нещодавно отримали листи.

— Так,— схрестив Гіздар довгі ноги. Він видавався дуже задоволеним собою.— Юнкай дасть нам спокій, але не просто так. Занепад работоргівлі нашкодив усьому цивілізованому світові. Юнкай і його союзники вимагають від нас відшкодування золотом і коштовним камінням.

Золото й коштовне каміння? Легко.

— Що ще?

— Юнкайці повертають работоргівлю. Відбудують Астапор як місто рабовласників. Ви не втручатиметеся.

— Юнкайці повернули работоргівлю, ще я і на два льє не відійшла від міста. Хіба я повернулася? Король Клеон благав мене спільно з ним виступити проти них, але я не дослухалася до його закликів, Я не хочу війни з Юнкаем. Скільки разів мені повторювати? Які ще обіцянки мені дати?

— Тут є одна заковика, королево,— сказав Гіздар зо Лорак.— На жаль, Юнкай не вірить вашим обіцянкам. Вони завели стару пісню про якогось посла, що його спалили ваші дракони.

— Згорів тільки його токар,— презирливо мовила Дані.

— Нехай так, але вони вам не довіряють. Мешканці Нового Гіса також. Словеса — це суховій, як ви любите повторювати. Жодні ваші слова не забезпечать миру в Міріні. Ваші вороги вимагають від вас дій. Вони хочуть, щоб ми побралися, щоб мене коронували і щоб я правив разом з вами.

Дані знову наповнила йому кубок, хоча понад усе їй кортіло вилити всю карафу йому на голову, щоб змити цю самовдоволену посмішку.

— Заміжжя або заколот. Війна або весілля. То це такий у мене вибір?

— Я бачу тільки один вихід, ваша ясновельможносте. Дати обітниці перед богами Гіса й разом розбудувати новий Мірін.

Королева саме міркувала, як відповісти, коли позаду почулися кроки. «Принесли їсти»,— подумала вона. Кухарі обіцяли подати улюблену страву шляхетного Гіздара — собаку в меду, з начинкою з чорносливу й перцю. Але, озирнувшись, вона побачила сера Баристана, викупаного і вдягненого в біле, з мечем при боці.

— Ваша світлосте,— промовив він, уклонившись,— перепрошую за втручання, але я подумав, що інформація нагальна. В місто повернулися штормокруки, мають новини про ворога. Як ми й побоювалися, юнкайці вийшли у похід.

Шляхетним обличчям Гіздара зо Лорака пробігла тінь роздратування.

— Королева вечеряє. Перекупні мечі почекають.

Сер Баристан не звернув на нього уваги.

— Я звелів лорду Дааріо подати рапорт мені, як наказала ваша світлість. А він, розсміявшись, відповів, що напише його власною кров’ю, якщо ваша світлість пришле до нього свою маленьку тлумачку, щоб та навчила його грамоти.

— Кров’ю? — вжахнулася Дані.— Це жарт? Ні. Ні, нічого не кажіть. Я маю сама все побачити.

Вона — молоденька дівчина, самотня, а молоденькі дівчата дуже мінливі.

— Скликайте капітанів і командирів. Гіздаре, я знаю, що ви мені пробачите.

— Мірін — у першу чергу,— тепло всміхнувся Гіздар.— У нас будуть інші вечори. Багато вечорів.

— Сер Баристан проведе вас.

Дані помчала геть, гукаючи служниць. Вона не зустрічатиме свого капітана у токарі. Довелося переміряти дюжину суконь, перш ніж вона обрала собі до смаку, але відмовилася від корони, яку принесла Джикі.

Коли Дааріо Нагарне опустився перед Дані на одне коліно, у неї тьохнуло серце. У його чуприні засохла кров, а на скроні блищав глибокий поріз, свіжий і червоний. Правий рукав був у крові мало не до ліктя.

— Ви поранені,— ахнула Дані.

— Оце? — торкнувся він скроні.— Арбалетник хотів стрілу мені в око пустити, але я від неї втік. Я квапився додому, до моєї королеви, погрітися у промінні її усмішки. А ця кров не моя,— труснув він рукавом, розбризкуючи червоні краплі.— Один з моїх сержантів сказав, що нам слід перекинутися до юнкайців, то я йому серце вирвав просто через горлянку. Хотів привезти як подарунок моїй срібній королеві, але мене відрізало четверо котів і погналося за мною з гарчанням і сичанням. Один мало не дістав мене, то я жбурнув серце йому в пику.

— Яка хоробрість,— сказав сер Баристан гоном, у якому ясно чулося, що він зовсім не вважає це хоробрістю,— та чи маєте ви новини для її світлості?

— Погані новини, пане Дідусю. Астапор зруйнований, а раби у великій кількості рухаються на північ.

— Які це новини — вони давно прогіркли,— буркнув Гирявий.

— Твоя матуся так само казала про поцілунки твого татуся,— відбив Дааріо.— Люба королево, я примчав би раніше, але у горах повно юнкайських перекупних мечів. Чотири загони. Вашим штормокрукам довелося через них пробиватися. Але й це ще не все. Юнкайське військо марширує прибережною дорогою, а з ним — чотири легіони Нового Гіса. У них сотня збруйних слонів з вежами на спинах. Ще з ними толоські пращники й загін картян на верблюдах. Ще два гіскарські легіони відпливли з Астапора. Якщо взяті нами «язики» кажуть правду, вони збираються висадитися за Скагазаданом, щоб відрізати нас від Дотрацького моря.

Поки він розповідав, на підлогу час до часу падали ясно-червоні краплі крові, й Дані здригалася.

— Скільки людей загинуло? — запитала вона, коли він договорив.

— Наших? Я не рахував. Але ми набрали більше, ніж втратили.

— Більше перекинчиків?

— Більше хоробрих вояків, яких кличе ваша шляхетна справа. Королеві вони сподобаються. Серед них є сокирник з островів Василіска — такий здоровань, більший за Бельваса. Ви б його бачили! Є трохи вестеросців, зо два десятки. Це дезертири зі звіяних вітром, які незадоволені юнкайцями. З них вийдуть добрі штормокруки.

— Як скажете.

Дані не збиралася сперечатися. Скоро Міріну знадобляться всі мечі.

— Капітане,— нахмурився сер Баристан до Дааріо,— ви сказали — чотири загони вільнонайманців. А ми знаємо тільки про три. Звіяні вітром, довгосписи й котячий загін.

— Сер Дідусь лічити вміє. До юнкайців перекинулися середні сини,— сплюнув Дааріо, відвернувшись.— Ось вам і Брунатний Бен Плам. Побачу наступного разу його бридку пику — розітну його від горлянки до паху й вирву його чорне серце.

Дані втратила мову. Їй пригадалося обличчя Бена, коли вони бачилися востаннє. «Тепле обличчя, якому я довіряла». Темна шкіра й біле волосся, зламаний ніс і зморшки в кутиках очей. Навіть дракони любили старого Брунатного Бена, який похвалявся, що й сам має краплину драконової крові, «...три зради пережити... одну за кров, другу за золото і третю за любов...» Плам — третя зрада чи друга? І як тоді рахувати сера Джору, її похмурого старого ведмедя? Невже ніколи не матиме вона друга, якому можна довіряти? «Яка користь із пророцтв, якщо їх неможливо витлумачити? Якщо я ще до світанку одружуся з Гіздаром, чи згинуть ці всі армії, як ранішня роса, щоб я могла правити в мирі?»

Ці слова Дааріо збурили присутніх. Резнак застогнав, Гирявий похмуро буркотів, кровні вершники клялися помститися. Дужий Бельвас гупнув кулаком у пошрамоване черево й заприсягнувся з’їсти серце Брунатного Бена зі сливами й цибулею.

— Прошу вас,— заговорила Дані, але її, здається, почула тільки Місанді. Королева зіп’ялася на ноги.— Тихо! Я вже вас наслухалася.

— Ваша світлосте,— опустився на одне коліно сер Баристан.— Ми до ваших послуг. Наказуйте.

— Продовжуйте за нашим планом. Запасайте харчі, скільки зможете...— («Якщо озирнуся — пропаду»).— Слід замкнути брами й поставити на мурах усіх, хто здатен воювати. Нікого не впускати й не випускати.

На мить у залі запала тиша. Присутні перезиралися. А тоді Резнак сказав:

— А як же астапорці?

Дані кортіло верещати, скреготіти зубами, дерти на собі одяг і тупати ногами. Натомість вона мовила:

— Зачиніть брами. Мені повторювати тричі?

Так, це її діти, але зараз вона їм не допоможе.

— Всі можуть іти. Дааріо, зостаньтеся. Рану слід промити, і я маю до вас ще питання.

Присутні, вклонившись, повиходили. Дані повела Дааріо Нагариса нагору у свою спальню, де Іррі промила йому поріз оцтом, а Джикі замотала білими лляними бинтами. Коли все було зроблено, Дані відіслала і служниць.

— У вас одяг увесь у крові,— сказала вона Дааріо.— Роздягайтеся.

— Якщо ви зробите те саме,— поцілував він її.

Чуприна в нього відгонила кров’ю, димом і кінським милом, а вуста були грубі й гарячі. Дані затремтіла в його обіймах. Нарешті відсторонившись, вона мовила:

— Я була певна, саіме ти мене зрадиш. Одна зрада за кров, друга за золото і третя за любов — ось як сказали ворожбити. Я підозрювала... я ніколи не підозрювала Брунатного Бена. Навіть мої дракони, здається, довіряли йому,— вона схопила капітана за плечі.— Обіцяй мені, що ніколи не підеш проти мене. Я цього не витримаю. Обіцяй.

— Ніколи, кохана.

І вона йому повірила.

— Я присяглася вийти за Гіздара зо Лорака, якщо він забезпечить мені дев’яносто днів миру, але тепер... Я хотіла тебе, відколи вперше побачила, але ти — перекупний меч, а перекупні мечі — мінливі та зрадливі. Ти похвалявся, що мав сотню жінок.

— Сотню? — хихикнув Дааріо у фіолетову бороду.— Я збрехав, люба королево. Їх була тисяча. Але серед них не було дракониці.

Дані потягнулася до нього вустами.

— То чого ти чекаєш?