Битва королів

Санса

На тлі битого металу з настінних держал ясно виблискували смолоскипи, наповнюючи бальну залу королеви сріблястим світлом. Але в приміщенні все одно панувала темрява. Санса бачила це в безбарвних очах сера Іліна Пейна, який, мов закам’янілий, непорушно стояв біля чорного ходу, не куштуючи ні їжі, ні вина. Чула це в болісному кашлі лорда Гайлза, і в шепотінні Озні Кетлблека, який прослизнув у залу, щоб доповісти Серсі останні новини.

Коли він з’явився вперше, ввійшовши крізь чорний хід, Санса саме доїдала юшку. Вона бачила, як він перемовився зі своїм братом Осфридом. Тоді піднявся на поміст і опустився навколішки поряд з престолом; від нього відгонило кіньми, на щоці красувалося чотири довгі подряпини, на яких уже запеклася кров, а волосся падало за комір і лізло в очі. Хоч він і шепотів, Санса все одно все чула.

— Флоти зіткнулися в бою. Декому зі стрільців пощастило висадитися на берег, але Гончак порубав їх упень, ваш’світлосте. Ваш брат піднімає отой свій ланцюг, я чув сигнал. Якісь п’яниці на Блошиному Дні ламають двері та б’ють вікна. Лорд Байвотер послав золоті плащі, щоб розібралися. Бейлорів септ напхом напханий, усі моляться.

— А мій син?

— Король сходив у Бейлорів септ отримати благословення верховного септона. Зараз він патрулює мури разом з правицею, закликаючи вояків до хоробрості, так би мовити, підіймаючи бойовий дух.

Серсі попросила в пажа ще один келих золотистого арборського вина, насиченого, з фруктовим ароматом. Королева багато пила, та від вина, здавалося, ставала тільки гарнішою: щоки в неї розчервонілися, а очі, коли вона роззиралася по залі, сяяли гарячковим блиском. «Очі горять дикополум’ям»,— подумала Санса.

Грали музики. Жонглювали жонглери. Сновида совався по залі на дибах, з усіх глузуючи, а сер Донтос ганявся на своєму конику-паличці за служницями. Гості сміялися, та сміх цей був безрадісний — такий сміх умить може перетворитися на схлипи. «Тілом вони тут, але подумки — на мурах міста, і серцем теж».

Після юшки подали яблучний салат з горіхами й родзинками. Іншим разом ця страва, мабуть, усім би засмакувала, та сьогодні вся їжа була присмачена страхом. Санса не єдина в цій залі не мала апетиту. Лорд Гайлз кашляв більше, ніж їв, Лоліс Стоукворт сиділа скулившись і тремтіла, а юна наречена одного з лицарів сера Ланселя ридала ридма. Королева звеліла мейстру Френкену вкласти її в ліжко, давши перед тим келих сновійного вина.

— Сльози,— презирливо мовила вона до Санси, коли дівчину виводили з зали,— жіноча зброя, ось як казала моя мати. А чоловіча зброя — меч. А це багато про що говорить, хіба ні?

— Але чоловікам потрібна ще й хоробрість,— сказала Санса,— щоб виїхати назустріч мечам і топорам, коли кожен так і націляється тебе вбити...

— Якось Джеймі сказав мені, що почувається по-справжньому живим тільки на полі бою чи в постелі,— королева піднесла келих і зробила великий ковток. Салату вона так і не торкнулася.— Як на мене, ліпше постати перед незліченними мечами, ніж сидіти отак безпомічно, вдаючи, що тебе тішить товариство отих переляканих курей.

— Ви самі їх сюди запросили, ваша світлосте.

— Є речі, які очікуються від королеви. І від тебе очікуватимуться, якщо колись вийдеш за Джофрі. Тож учися,— королева поглянула на дружин, дочок і матерів, які заповнили лавки.— Самі по собі ці кури нічого не варті, а от їхні півні щось та й важать, і дехто з них у битві виживе. Отож мені вигідно запропонувати їхнім жінкам свій захист. Якщо мій клятий братик-карлик примудриться перемогти, вони повернуться до своїх чоловіків і батьків, розповідаючи, яка я була хоробра, як моя мужність додавала їм наснаги, як я й на мить не сумнівалась у нашій перемозі.

— А якщо замок впаде?

— А ти б і зраділа, атож? — Серсі не чекала на заперечення.— Якщо мене не зрадять мої ж таки вартові, деякий час я тут протримаюся. А потім можу вийти на мури й особисто здатися лорду Станісу. Так ми уникнемо найгіршого. Та якщо Мейгорова тверджа впаде до того, як тут з’явиться сам Станіс, тоді, гадаю, моїх гостей чекає трохи ґвалту. А ще в такі часи не можна виключати калічення, тортури та вбивства.

Санса вжахнулася.

— Це ж жінки, беззбройні, високого роду!

— Так, рід їх захищає,— погодилася Серсі,— але не так добре, як ти гадаєш. За кожну з них можна отримати чималий викуп, однак після божевілля бою солдати незрідка плоті жадають більше, ніж грошей. Та все одно золотий щит — це краще, ніж ніякого. А от на жінок на вулицях ніхто не зглянеться. І на служниць наших теж. Гарненькі — такі, як покоївка нашої леді Танди,— проведуть веселеньку ніч, але не думай, що це не торкнеться старих, немічних і бридких. Трохи випивки — і сліпі пралі та смердючі свинарки видадуться симпатичними, як ти, любонько.

— Я?!

— Будь ласка, не пищи як мишка, Сансо. Ти ж уже жінка, не забула? І суджена мого первородного сина,— королева ковтнула вина.— Якби під брамою був хтось інший, я б могла ще плекати надії, що його вдасться причарувати. Але ж це — Станіс Баратеон. У мене більше шансів спокусити його коня...— Помітивши вираз Сансиного обличчя, вона розсміялася.— Я вас шокувала, міледі? — гойднулася вона ближче.— Мала дурепа! Сльози — не єдина жіноча зброя. Є ще одна — в тебе між ніг, і ліпше тобі навчитися нею користуватися. Скоро ти дізнаєшся, як вільно чоловіки орудують своїми мечами. І одним, і другим.

Сансі, на щастя, відповідати не довелося: в залу знов увійшли двоє Кетлблеків. Сер Озмунд з братами користувалися в замку великою прихильністю, адже завжди з готовністю всміхалися й жартували, а з грумами й мисливцями знаходили спільну мову не гірше, ніж з лицарями й зброєносцями. Та, пліткували, найкраще вони спільну мову знаходили зі служницями. Останнім часом сер Озмунд посів місце Сандора Клігана біля Джофрі, і Санса чула, як пралі біля джерела казали, що він дужий, як Гончак, та ще й молодший і спритніший. Якщо так, думала Санса, чому ж вона ніколи не чула про цих Кетлблеків, поки сера Озмунда не взяли в королівську варту?

Опускаючись навколішки біля королеви, Озмунд розсипався в усмішках.

— Блокшиви вибухнули, ваш’світлосте. Все Чорноводдя у дикополум’ї. Сотня кораблів палає, а може, й більше.

— А мій син?

— Він на Брудній брамі з правицею та королівською вартою, ваш’світлосте. А перед тим перекинувся слівцем з лучниками на гурдиції, дав їм кілька порад щодо арбалетів, ага. Всі згодні, що він — бравий хлопчина.

— Краще б він лишався живим хлопчиною,— мовила Серсі й обернулася до Озмундового брата Осфрида, що був вищий, суворіший і мав обвислі чорні вуса.— Так?

Осфрид на довге чорне волосся надів сталевий півшолом, а вираз обличчя мав похмурий.

— Ваш’світлосте,— тихо заговорив він,— хлопці піймали грума та двох покоївок, які хотіли втекти через потерну з трьома королівськими кіньми.

— Перші зрадники цієї ночі,— сказала королева,— але, боюся, не останні. Нехай ними займеться сер Ілін, а голови потім виставте на палях під стайнею як пересторогу для інших.

Коли вони вийшли, Серсі повернулася до Санси.

— Ще один урок, який ти маєш затямити, якщо хочеш сидіти поряд з моїм сином. Такої ночі, як сьогодні, вияви доброту душі — і зрада вродить рясно, як гриби після зливи. Єдина можливість домогтися відданості — зробити так, щоб тебе люди боялися більше, ніж ворога.

— Я запам’ятаю, ваша світлосте,— мовила Санса, хоча раніше їй завжди казали, що любов — надійніший шлях до відданості, ніж страх. «Якщо колись я стану королевою, я зроблю так, щоб мене любили».

Після салату принесли крабові пироги. Тоді баранячу смаженину з пражем і морквою, яку подавали в хлібних мисках. Лоліс хапливо наїлася, їй стало зле — й вона заблювала і себе, і сестру. Лорд Гайлз кашляв, пив, кашляв, пив — і врешті вирубався. Королева кинула презирливий погляд на лорда, який лежав обличчям у хлібний мисці, а рукою — в калюжі вина.

— Боги, либонь, здуріли, коли розвели чоловічий рід такими, як ото він, а я, певно, здуріла, коли домагалася його звільнення.

Повернувся Осфрид Кетлблек у розмаяному малиновому плащі.

— На площі збирається люд, ваш’світлосте, просять притулку в замку. Не простолюд — заможні купці тощо.

— Накажи їм розходитися по домівках,— мовила королева.— Якщо не розійдуться, нехай наші лучники підстрелять одного-двох. І ніяких вилазок: браму не відчиняти за жодних умов.

— Як зволите,— уклонився він і пішов.

Обличчя в королеви було тверде й сердите.

— Шкода, сама не можу їм меча до горла приставити,— пробурмотіла вона, ковтаючи слова.— Маленькими ми з Джеймі були такі схожі, що навіть наш лорд-батько нас не розрізняв. Іноді ми жартома мінялися одягом і цілісінький день вдавали одне одного. Та все одно, коли Джеймі отримав свій перший меч, для мене меча не знайшлося. Пам’ятаю, я спитала: «А що дадуть мені?» Ми були такі схожі, що я не розуміла, чому обходяться з нами так по-різному. Джеймі вчили битися мечем, списом і булавою, а мене навчали всміхатися, співати й тішити. Він був спадкоємцем Кичери Кастерлі, а мене мали продати якомусь чужинцю, як коняку, на якій він їздитиме, коли схоче, яку він битиме, коли схоче, а потім викине, замінивши молоденькою кобилкою. Джеймі судилася слава й влада, а мені — пологи й материнство.

— Таж ви були королевою цілих Сімох Королівств! — вигукнула Санса.

— Коли у справу вступають мечі, королева — це, зрештою, просто жінка.

Келих Серсі спорожнів. Паж метнувся наповнити його, але вона перевернула посудину й похитала головою.

— Досить. Мені потрібна ясна голова.

Останнім подавали козячий сир з печеними яблуками. Залу саме наповнив аромат цинамону, коли Озні Кетлблек ковзнув до королеви й опустився навколішки між нею і Сансою.

— Ваш’світлосте,— пробурмотів він.— Станіс уже висадив на турнірному полі солдатів, а тепер сюди пливе ще більше. Зараз штурмують Брудну браму, а під Королівську браму підтягнули таран. Куць виїхав з міста, щоб відігнати їх.

— Ото вони перелякаються! — сухо зронила королева.— Сподіваюся, Джофа він з собою не брав.

— Ні, ваш’світлосте, король з моїм братом біля Шльондр — стріляють «оленерогими» по ріці.

— І це коли штурмується Брудна брама? От дурні! Перекажіть серу Озмунду, щоб негайно звідти забирався, там занадто небезпечно. Заберіть мого сина в замок.

— Куць сказав...

— Ти слухай, що кажу я,— Серсі звузила очі.— Твій брат зробить, як велено, бо сам поведе наступну вилазку, а ви — разом з ним.

Коли столи прибрали, чимало гостей попросило дозволу піти в септ. Серсі люб’язно їх відпустила. Серед утікачів була і леді Танда з доньками. Для тих же, хто лишився, привели співця, який наповнив залу солодкою музикою арфи. Він співав про Джонкіл і Флоріяна, про королевича Еймона Лицаря-Дракона і його кохання до братової дружини-королеви, про десять тисяч кораблів Наймірії. Гарні були пісні, тільки страшенно сумні. Дехто з жінок розплакався, і Санса теж відчувала, що очі в неї на мокрому місці.

— Дуже добре, дорогенька,— нахилилася до неї ближче королева,— попрактикуйся. Поплачеш потім перед королем Станісом.

— Ваша світлосте? — нервово сіпнулася Санса.

— Ой, тільки не треба цих твоїх порожніх люб’язностей! Либонь, справи вже геть безнадійні, якщо карлику доводиться очолювати військо, тож можеш уже скидати маску. Я все знаю про твою зраду в богопралісі.

— В богопралісі?

«Не дивися на сера Донтоса, не дивився, не дивися,— звеліла собі Санса.— Вона не знає, ніхто не знає, Донтос обіцяв, мій Флоріян ніколи не підведе мене».

— Я не зраджувала. Я ходжу в богопраліс молитися.

— За Станіса. Чи за свого брата, хіба не байдуже? Бо для чого ще шукати батькових богів? Ти молишся за нашу поразку. І як це ще назвати, як не зрадою?

— Я молюся за Джофрі,— нервово заперечила Санса.

— Чого б це? Бо він так мило з тобою обходиться? — королева перехопила карафу солодкої слив’янки у служниці, яка проходила повз, і наповнила Сансин келих.— Пий,— холодно наказала вона.— Може, це додасть тобі мужності бодай раз поглянути правді у вічі.

Санса піднесла келих до вуст і зробила ковток. Слив’янка була нудотно-солодка, але міцна.

— Не соромся,— сказала Серсі,— пий до дна, Сансо. Тобі наказує королева.

Мало не вдавившись, Санса спорожнила келих, заковтуючи густу солодку слив’янку, поки голова в неї не попливла.

— Ще? — поцікавилася Серсі.

— Ні. Будь ласка!

Королева мала невдоволений вигляд.

— Коли ти питала про сера Іліна, я тобі збрехала. Хочеш почути правду, Сансо? Хочеш знати, чому він усе-таки тут?

Санса не наважилася відповісти, та це й не мало значення. Королева, не чекаючи відповіді, жестом покликала когось. Санса й не бачила, коли сер Ілін повернувся в залу, та зненацька він безшумно, мов кіт, виступив з тіні позаду помосту. В руках він тримав оголений Лід. Санса пам’ятала, як батько завжди відмивав і очищав меча в богопралісі, коли стинав комусь голову, та сер Ілін був не такий вибагливий. На брижах криці засихала кров, з червоної вже стаючи брунатною.

— Розкажіть леді Сансі, навіщо ви тут, з нами,— сказала Серсі. Розтуливши рота, сер Ілін забелькотів. Його побите віспою обличчя лишалося безвиразним.

— Він тут заради нас, ось що він каже,— переклала королева.— Станіс може взяти місто та престол, але я не терпітиму його суду над собою. Тож не збираюся здавати йому нас живими.

— Нас?!

— Ти мене чула. Тож тобі ліпше ще раз помолитися, Сансо, за інший вислід бою. Запевняю тебе, від падіння дому Ланістерів Старкам радості не буде,— простягнувши руку, вона легенько відкинула волосся з Сансиної шиї.